Дедал та Ікар

Найбільшим художником, скульптором і архітектором Афін був Дедал, нащадок Ерехтея. Про нього розповідали, що він висікав з білого мармуру такі дивовижні статуї, що вони здавались живими; здавалося, що статуї Дедала дивляться та рухаються. Багато інструментів винайшов Дедал для своєї роботи, ним були винайдені сокира та бурав. Далеко йшла слава про Дедала.

У цього великого художника був племінник Тал, син його сестри Пердики. Тал був учнем свого дядька. Вже в ранній юності вражав він усіх своїм талантом та винахідливістю. Можна було передбачити, що Тал далеко перевершить свого вчителя. Дедал заздрив племіннику і вирішив убити його. Якось Дедал стояв із племінником на високому афінському Акрополі біля самого краю скелі. Нікого не було видно довкола. Побачивши, що вони самі, Дедал зіштовхнув племінника зі скелі. Був упевнений митець, що його злочин залишиться безкарним. Впавши зі скелі, Тал розбився на смерть. Дедал поспішно спустився з Акрополя, підняв тіло Тала і хотів уже таємно закопати його в землю, але застали Дедала афіняни, коли він копав могилу. Злочин Дедала відкрилося. Ареопаг присудив його смерті.

Рятуючись від смерті, Дедал утік на Кріт до могутнього царя Міноса, сина Зевса та Європи. Мінос охоче прийняв під свій захист великого художника Греції. Багато чудових творів мистецтва виготовив Дедал для царя Крита. Він збудував для нього і знаменитий палац Лабіринт, з такими заплутаними ходами, що ввійшовши до нього, неможливо було знайти виходу. У цьому палаці Мінос уклав сина дружини своєї Пасіфаї, жахливого Мінотавра, чудовиська з тілом людини та головою бика.

Багато років жив Дедал у Міноса. Не хотів відпустити його цар із Криту; лише один хотів він користуватися мистецтвом великого художника. Немов бранця, тримав Мінос Дедала на Криті. Дедал довго думав, як бігти йому, і, нарешті, знайшов спосіб звільнитися від критської неволі.

- Якщо не можу я, - вигукнув Дедал, - врятуватися від влади Міноса ні сухим шляхом, ні морським, то відкрито ж для втечі небо! Ось мій шлях! Усім володіє Мінос, лише повітрям не володіє!

Взявся до роботи Дедал. Він набрав пір'я, скріпив їх лляними нитками та воском і почав виготовляти з них чотири великі крила. Поки Дедал працював, син його Ікар грав біля батька: то ловив він пух, що злітав від подиху вітерця, то м'яв у руках віск. Хлопчик безтурботно пустував, його бавила робота батька. Нарешті, Дедал закінчив свою роботу; готові були крила. Дедал прив'язав крила за спину, простяг руки в петлі, укріплені на крилах, змахнув ними і плавно підвівся на повітря. З подивом дивився Ікар на батька, який ширяв у повітрі, подібно до величезного птаха. Дедал спустився на землю і сказав до сина:

- Слухай, Ікаре, зараз ми полетимо з Криту. Будь обережним під час польоту. Не спускайся надто низько до моря, щоб солоні бризки хвиль не змочили твоїх крил. Не вставай і близько до сонця: спека може розтопити віск, і розлетиться пір'я. За мною лети, не відставай від мене.

Батько з сином одягли крила на руки і легко помчали. Ті, хто бачив їхній політ високо над землею, думали, що це два боги мчать по небесній блакиті. Часто обертався Дедал, щоб подивитись, як летить його син. Вони минули вже острови Делос, Парос і летять далі й далі.

Швидкий політ розважає Ікара, все сміливіше змахує він крилами. Ікар забув настанови батька; він не летить уже за ним. Сильно змахнувши крилами, він злетів високо під саме небо, ближче до променистого сонця. Палаючи промені розтопили віск, що скріпляв пір'я крил, випало пір'я і розлетілося далеко в повітрі, гнане вітром. Змахнув Ікар руками, але немає на них крил. Стрімголов упав він зі страшної висоти в море і загинув у його хвилях.

Дедал обернувся, дивиться на всі боки. Нема Ікара. Гучно почав звати він сина:

- Ікаре! Ікаре! Де ти? Відгукнися!

Немає відповіді. Побачив Дедал на морських хвилях пір'я з крил Ікара і зрозумів, що сталося. Як зненавидів Дедал своє мистецтво, як зненавидів той день, коли задумав врятуватися з Криту повітряним шляхом!

А тіло Ікара довго носилося хвилями моря, яке стало називатися на ім'я загиблого Ікарійським. Нарешті, прибили його хвилі до берега острова; там знайшов його Геракл і поховав.

Дедал продовжував свій політ і прилетів, нарешті, до Сицилії. Там він оселився у царя Кокала. Мінос дізнався, де втік художник, вирушив з великим військом до Сицилії і зажадав, щоб Кокал видав йому Дедала.

Дочки Кокала не хотіли втратити такого художника, як Дедал. Вони вигадали хитрість. Вмовили батька погодитися на вимоги Міноса і прийняти його як гостя у палаці. Коли Мінос приймав ванну, дочки Кокала вилили йому на голову казан киплячої води; помер Мінос у страшних муках. Довго жив Дедал у Сицилії. Останні роки життя провів на батьківщині, в Афінах; там став він родоначальником Дедалідів, славетного роду афінських художників.