Міф про Прометея

Пустельна, дика місцевість на краю землі, у країні скіфів. Суворі скелі йдуть за хмари своїми гострими вершинами. Навколо - ніякої рослинності, не видно жодної трави, все голо і похмуро. Усюди височіють темні громади каміння, що відірвалися від скель. Море шумить і гуркотить, ударяючись своїми валами об підніжжя скель, і високо злітають солоні бризки.

Морської піною покриті прибережні камені. Далеко за скелями видніються снігові вершини кавказьких гір, подерті легким серпанком. Поступово заволікають далечінь грізні хмари, приховуючи гірські вершини. Все вище і вище піднімаються небом хмари і закривають сонце. Ще похмуріше стає все довкола. Безрадісна, сувора місцевість. Ніколи ще не ступала тут нога людини. Сюди, на край землі, привели слуги Зевса титана Прометея, щоб прикувати його незламними ланцюгами до вершини скелі. Нездоланні слуги громовержця, Сила та Влада, ведуть Прометея. Величезні тіла їх наче висічені з граніту. Не знають серця їх жалю, в їхніх очах ніколи не світиться співчуття, їхні обличчя суворі, як скелі, що стоять довкола. Сумний, низько схиливши голову, йде за ними бог Гефест зі своїм важким молотом. Жахлива справа чекає на нього. Він має своїми руками прикувати друга свого Прометея. Глибока скорбота за долю друга гнітить Гефеста, але не сміє він не послухатися свого батька, громовержця Зевса. Він знає, як невблаганно карає Зевс непокору.

Сила і Влада звели Прометея на вершину скелі і поспішають Гефеста братися до роботи. Їхні жорстокі промови змушують Гефеста ще більше страждати за друга. Неохоче береться він за свій величезний молот, лише необхідність змушує його слухатися. Але квапить його Сила:

- Скоріше, скоріше бери кайдани! Прикуй могутніми ударами молота Прометея до скелі. Марна твоя скорбота за ним, адже ти сумуєш за ворогом Зевса.

Сила загрожує гнівом Зевса Гефесту, якщо він не прикує Прометея так, щоб ніщо не могло його звільнити. Гефест приковує до скелі незламними ланцюгами руки та ноги Прометея. Як ненавидить він тепер своє мистецтво – завдяки йому він має прикувати друга на довгі муки. Невблаганні служителі Зевса постійно стежать над його роботою.

- Сильніше бий молотом! Міцніше стягуй кайдани! Не смій їх послаблювати! Хитрий Прометей, майстерно вміє знаходити вихід і з непереборних перешкод, - каже Сила. - Міцніше прикуй його, нехай тут дізнається він, як обманювати Зевса.

- О, як підходять жорстокі слова до всього твого суворого вигляду! - вигукує Гефест, беручись за роботу.

Скеля здригається від тяжких ударів молота і від краю до краю землі розноситься гуркіт могутніх ударів. Прикутий нарешті Прометей. Але це ще не все, треба ще прибити його до скелі, пронизавши йому груди сталевим, незламним вістрям. Зволікає Гефест.

- О, Прометей! – вигукує він. - Як сумую я, бачачи твої муки!

- Знову ти зволікаєш! - гнівно каже Гефесту Сила. - Ти все сумуєш про ворога Зевса! Дивись, як би не довелося тобі тужити за собою!

Нарешті, все закінчено. Все зроблено так, як наказав Зевс. Прикутий титан, а груди його пронизало сталеве вістря. Знущаючись з Прометея, каже йому Сила:

- Ну от, тут ти можеш бути скільки хочеш гордовитим; будь гордий як і раніше! Давай тепер смертним дари богів, викрадені тобою! Подивимося, чи можуть допомогти тобі твої смертні. Доведеться тобі самому подумати про те, як звільнитися з цих кайданів.

Але Прометей зберігає горду мовчанку. За весь час, поки Гефест приковував його до скелі, він не промовив жодного слова, навіть тихий стогін не вирвався в нього, - нічим не видав він своїх страждань.

Пішли слуги Зевса, Сила та Влада, а з ними пішов і сумний Гефест. Один залишився Прометей; слухати його могли тепер лише море та похмурі хмари. Тільки тепер тяжкий стогін вирвався з пронизаних грудей могутнього титану, тільки тепер став він нарікати на свою злу долю. Голосно вигукнув Прометей. Невимовним стражданням і скорботою звучали його нарікання:

- О, божественний ефір і ви, вітри, що швидко несуть, о, джерела річок і незамовкаючий гуркіт морських хвиль, о, земля, загальна праматір, о, всевидюче сонце, що обігає все коло землі, - всіх вас покликаю я в свідки! Дивіться, що я терплю! Ви бачите, яку ганьбу маю нести незліченні роки! О, горе, горе! Стогнатиму я від мук і тепер, і багато, багато століть! Як знайти мені кінець моїх страждань? Але що я кажу! Я ж знав усе, що буде. Муки ці не спіткали мене несподівано. Я знав, що неминучі веління грізного року. Я мушу нести ці муки! За що? За те, що я дав великі дари смертним, за це я повинен страждати так нестерпно, і не уникнути мені цих мук. О, горе, горе!

Але ось почувся тихий шум ніби від помахів крил, наче політ легких тіл сколихнув повітря. З далеких берегів сивого Океану, з прохолодного грота, з легким подихом вітерця принеслися на колісниці до скелі океаніди. Вони чули удари молота Гефеста, долинули до них і стогін Прометея. Сльози заволокли, як пеленою, прекрасні очі океанід, коли побачили вони прикутого до скелі могутнього титану.Рідним він був океанідам. Батько його, Япет, був братом батька їхнього, Океану, а дружина Прометея, Гесіона, була їхньою сестрою. Оточили скелю океаніди. Глибока їхня скорбота про Прометея. Але слова його, якими кляне він Зевса та всіх богів-олімпійців, лякають їх. Вони бояться, щоб Зевс не зробив ще тяжчими страждання титану. За що спіткала його така кара, цього не знають океаніди. Повні співчуття, просять вони Прометея повідати їм, внаслідок чого покарав його Зевс, чим прогнівав його титан.

Прометей розповідає їм, як допоміг він Зевсу у боротьбі з титанами, як переконав мати свою Феміду і велику богиню землі Гею стати на бік Зевса.

Зевс переміг титанів і скинув їх, за порадою Прометея, у надра жахливого Тартара. Оволодів Зевс владою над світом і розділив її з новими богами-олімпійцями, а тим титанам, які допомагали йому, не дав громовержець влади у світі. Зевс ненавидить титанів, боїться їхньої грізної сили. Не довіряв Зевс та Прометею і ненавидів його. Ще сильніше спалахнула ненависть Зевса, коли Прометей став захищати нещасних смертних людей, які жили ще в той час, коли правив Крон, і яких Зевс хотів занапастити. Але Прометей пошкодував людей, які ще не володіли розумом; він не хотів, щоб вони зійшли нещасними до похмурого царства Аїда. Він вдихнув їм надію, якої люди не знали, і викрав для них божественний вогонь, хоч і знав, яка кара спіткає його за це. Страх жахливої страти не втримав гордого, могутнього титану від бажання допомогти людям. Не втримали його і застереження його речей матері, великої Феміди.

З трепетом слухали океаніди розповідь Прометея. Але на швидкокрилій колісниці принісся до скелі сам віщий старець Океан. Океан намагається вмовити Прометея підкоритися владі Зевса: адже він повинен знати, що безплідно боротися з переможцем жахливого Тифона. Океан шкодує Прометея, він сам страждає, бачачи ті муки, які терпить Прометей. Віщий старець готовий поспішати на світлий Олімп, щоб молити Зевса помилувати титана, хоча б навіть благаннями за нього він накликав на себе гнів громовержця. Він вірить, що мудре слово захисту часто пом'якшує гнів. Але марні всі благання Океану, гордо відповідає йому Прометей:

- Ні, намагайся врятувати самого себе. Боюся, щоб співчуття не завдало тобі шкоди. До дна я вичерпаю все зло, яке послала мені доля. Ти ж, Океане, лякайся викликати гнів Зевса благанням за мене.

- О, бачу я, - сумно відповідає Океан Прометею, - що цими словами змушуєш мене повернутися назад, не досягнувши нічого. Вір же мені, о Промете, що привела мене сюди лише турбота про твою долю і любов до тебе!

- Ні! Іди! Скоріше, скоріше поспішай звідси! Залиш мене! - Вигукує Прометей.

З болем у серці покинув Океан Прометея. Він помчав на своїй крилатій колісниці, а Прометей продовжує розповідь свій океанідам про те, що зробив він для людей, як він облагодіяв їх, порушивши волю Зевса. У горі Мосхе, на Лемносі, з горна свого друга Гефеста викрав Прометей вогонь для людей. Він навчив людей мистецтвам, дав їм знання, навчив їх рахунку, читання та письма. Він познайомив їх із металами, навчив, як у надрах землі добувати їх та обробляти. Прометей упокорив для смертних дикого бика і наділ на нього ярмо, щоб могли користуватися люди силою биків, обробляючи свої поля. Прометей запряг коня в колісницю і зробив його слухняним людині. Мудрий титан побудував перший корабель, оснастив його і розпустив на ньому лляне вітрило, щоб швидко ніс людину корабель безмежним морем. Раніше люди не знали ліків, не вміли лікувати хвороби, беззахисні були проти них люди, але Прометей відкрив їм силу ліків, і ними упокорили вони хвороби, Він навчив їх усьому тому, що полегшує прикрощі життя і робить його щасливішим і радіснішим. Цим і прогнівав він Зевса, за це й покарав його громовержець.

Але не вічно страждатиме на Прометей. Він знає, що зла доля спіткає і могутнього громовержця. Чи не уникне він своєї долі! Прометей знає, що царство Зевса не вічне: він буде скинутий з високого царственого Олімпу. Знає віщий титан і велику таємницю, як уникнути Зевсу цієї злої долі, але він не відкриє цієї таємниці Зевсу. Жодна сила, ніякі погрози, ніякі муки не викинуть її з вуст гордого Прометея.

Закінчив Прометей свою повість. З подивом слухали його океаніди. Дивувалися вони великої мудрості та незламної силі духу могутнього титану, що наважився повстати проти громовержця Зевса. Знову опанував жах, коли почули вони, якою долею загрожує Зевсу Прометей. Вони знали, що якщо ці погрози досягнуть Олімпу, то ні перед чим не зупиниться громовержець, аби дізнатися про фатальну таємницю. Повними сліз очима дивляться на Прометея океаніди, вражені думкою про неминучість велінь суворого року. Глибоке мовчання запанувало на скелі; його перервав лише невгамовний шум моря.

Раптом вдалині пролунав трохи чутний, ледве вловимий стогін скорботи та болю. Ось знову долинув він від скелі. Все ближче, голосніше цей стогін. Ганяючи величезним оводом, послана Герою, вся в крові, вкрита піною, мчить у шаленому, божевільному бігу, звернена в корову нещасна Іо, дочка річкового бога Інаха, першого царя Арголіди. Втомлена, знесилена поневіряннями, змучена жалом овода, зупинилася Іо перед прикутим Прометеєм. Гучно стогнучи, розповідає вона, що довелося винести їй, і благає віщого титану:

- О, Прометей! Тут, на цій межі моїх поневірянь, відкрий мені, благаю тебе, коли ж закінчаться мої муки, коли ж нарешті знайду я спокій?

- О, вір мені, Йо! - відповів Прометей, - краще не знати тобі цього, аніж знати. Багато країн пройдеш ти, багато зустрінеш жахів на своєму шляху. Твій тяжкий шлях лежить через країну скіфів, через високий сніговий Кавказ, через країну амазонок до протоки Босфору, то назвуть його на честь тебе, коли ти перепливеш його. Довго ти будеш потім блукати Азією. Ти пройдеш повз країну, де живуть смертоносні Горгони; на їхніх головах звиваються, шиплячи, змії, замість волосся. Стережися їх! Остерігайся грифів та однооких арімаспів; і їх ти зустрінеш на своєму шляху. Нарешті, досягнеш ти Біблінських гір, з них скидає свої благодатні води Ніл. Ось там, у країні, яку зрошує Ніл, біля його гирла знайдеш ти нарешті спокій. Там поверне тобі Зевс твій колишній прекрасний образ, і в тебе народиться син Епаф. Він пануватиме над усім Єгиптом і буде родоначальником славного покоління героїв. З цього роду станеться і той смертний, який звільнить мене з кайданів. Ось що, Йо, розповіла мені про долю твою матір моя, провіщаючи Феміда.

Гучно вигукнула Іо:

- О, горе, горе! О, скільки страждань обіцяє мені ще зла доля! Серце тремтить у грудях моїх від жаху! Знов опановує мною безумство, знову встромилося вогняне жало в моє змучене тіло, знову втрачаю я дар мови! О, горе, горе!

Шалено обертаючи очима, в шаленому бігу помчала геть від скелі Іо. Немов підхоплена вихором, мчала вона в далечінь. З гучним дзижчанням мчав за нею овод, і, як вогнем, палило його жало нещасну Іо. Зникла вона в хмарах пилу з очей Прометея та океаніду. Все тихіше і тихіше долинали до скелі крики Іо, і завмерли вони, нарешті, вдалині, подібно до тихого стогін скорботи.

Мовчали Прометей і океаніди, сумуючи про нещасну Іо, але ось вигукнув гнівно Прометей:

- Як не муч ти мене, громовержець Зевс, але все ж таки настане день, коли і тебе повалять у нікчемність. Втратиш ти царства і скинеш у темряву. Виконаються тоді прокляття батька твого Крона! Ніхто з богів не знає, як запобігти тобі злій долі! Лише я це знаю! Ось сидиш ти тепер, могутній, на світлому Олімпі і метаєш громи та блискавки, але вони тобі не допоможуть, вони безсилі проти неминучого року. О, повалений у порох, дізнаєшся ти, яка різниця між владою та рабством!

Страх затуманив очі океанід, і жах зігнав фарбу з їхніх прекрасних ланів. Нарешті, простягаючи до Прометея свої руки, білі, мов морська піна, вигукнули:

- Божевільний! Як не лякаєшся ти загрожувати так цареві богів і людей, Зевсу? О, Прометею, ще більше муки пошле він тобі! Подумай про долю свою, пошкодуй себе!

– На все готовий я!

- Але ж схиляється мудрий перед невблаганним роком!

- О, моліть, просіть ви пощади! Повзу на колінах до грізного владики! А мені – що мені громовержець Зевс? Чого мені боятися його? Не судилася мені смерть! Нехай робить що хоче, Зевс. Недовго йому панувати над богами!

Ледве промовив ці слова Прометей, як по повітрі швидко, немов падаюча зірка, пронісся посланець богів Гермес і, грізний, постав перед Прометеєм. Його послав Зевс зажадати, щоб титан відкрив таємницю: хто скине Зевса і як уникнути веління долі? Гермес загрожує страшною карою Прометею за непокору. Але могутній титан непохитний, з глузуванням відповідає Гермесу:

- Хлопчиськом був би ти, і дитячим був би твій розум, якби ти сподівався дізнатися хоч що-небудь. Знай, що я не проміняю своїх скорбот на рабське служіння Зевсу. Мені краще бути тут прикутим до цієї скелі, аніж стати вірним слугою титана Зевса. Немає такої страти, таких мук, якими міг би Зевс налякати мене і вирвати з уст моїх хоч одне слово. Ні, не впізнає він, як урятуватися йому від долі, ніколи не впізнає тиран Зевс, хто забере в нього владу!

- То слухай же, Промете, що буде з тобою, якщо ти відмовишся виконати волю Зевса, - відповідає титанові Гермес. - Ударом своєї блискавки він скине цю скелю з тобою разом у похмуру безодню. Там, у кам'яній темниці, багато, багато століть позбавлений світла сонця, мучитимемося ти в глибокій темряві. Пройдуть віки, і знову підніме тебе Зевс на світло з безодні, але не на радість підніме він тебе.

Щодня прилітатиме орел, якого пошле Зевс, і гострими кігтями та дзьобом він рватиме твою печінку; знов і знов виростатиме вона і все жахливіше будуть твої страждання. Так ти будеш висіти на скелі до того часу, поки інший не погодиться добровільно зійти замість тебе в похмуре царство Аїда. Подумай, Прометеє, чи не краще скоритися Зевсу! Адже ти знаєш, що Зевс ніколи не загрожує даремно!

Непохитним залишився гордий титан. Хіба могло щось залякати його серце? Раптом затремтіла земля, все навкруги потряслося; пролунали оглушливі гуркіт грому, і зблиснула нестерпним світлом блискавка. Захвилювався шалений чорний вихор. Мов громади гір, піднялися на морі пінисті вали. Завагалася скеля. Серед реву бурі, серед грому та гуркоту землетрусу пролунав жахливий крик Прометея:

- О, який удар направив проти мене Зевс, щоб викликати жах у моєму серці! О, високоповажна мати Феміда, о, ефір, що струмує всім світло! Дивіться, як несправедливо карає мене Зевс!

Рухнула зі страшним гуркотом скеля з прикутим до неї Прометеєм у незмірну безодню, у вікову темряву.

Протекли століття, і знову підняв Зевс світ з темряви Прометея. Але страждання його не скінчилися; ще важчими стали вони. Знову лежить він, розпростертий на високій скелі, прибитий до неї, обплутаний кайданами. Палять його тіло палючі промені сонця, проносяться над ним бурі, його виснажене тіло хльостають дощі і град, взимку ж пластівцями падає сніг на Прометея, і холод сковує його члени. І цих мук мало! Щодня величезний орел прилітає, змахуючи могутніми крилами, на скелю. Він сідає на груди Прометея і рве її гострими, як сталь, пазурами. Орел рве своїм дзьобом печінку титану. Потоками ллється кров та обігріває скелю; чорними згустками застигає кров біля підніжжя скелі; вона розкладається на сонці і нестерпним смородом заражає повітря навколо. Щоранку прилітає орел і береться за свою криваву трапезу. За ніч гояться рани, і знову виростає печінка, щоб вдень дати нову їжу орлу. Роки, століття тривають ці муки. Виснажився могутній титан Прометей, але не зламаний його гордий дух стражданнями.

Титани давно примирилися із Зевсом і підкорилися йому. Вони визнали його владу, і Зевс звільнив їх із похмурого Тартара. Тепер вони, величезні, могутні, прийшли на край землі до скелі, де лежав скований Прометей. Вони оточили його скелю і переконують Прометея скоритися Зевсу. Прийшла і мати Прометея, Феміда, і молить сина упокорити свій гордий дух і не противитися Зевсу.

Вона молить сина зглянутися над нею - адже так нестерпно страждає вона, бачачи муки сина. Сам Зевс уже забув свій колишній гнів. Тепер держава його сильна, ніщо не може похитнути її, ніщо йому не страшно. Та й править він уже не як тиран, він охороняє держави, зберігає закони. Він допомагає людям і правді серед них. Тільки одне турбує ще громовержця – це та таємниця, яку знає один Прометей. Зевс готовий, якщо Прометей відкриє йому фатальну таємницю, помилувати могутнього титану. Вже близький час, коли скінчиться мука Прометея. Вже народився і змужнів великий герой, якому судилося звільнити від кайданів титану. Непохитний Прометей, як і раніше, зберігає таємницю, знемагаючи від мук, але і його починають залишати сили.

Нарешті, і великий герой, якому судилося звільнити Прометея, під час своїх мандрів приходить сюди, край землі. Герой цей – Геракл, найсильніший із людей, могутній, як бог. З жахом дивиться він на муки Прометея, і співчуття опановує його. Титан розповідає Гераклові про злу долю свою і пророкує йому, які ще великі подвиги належить йому здійснити. Повний уваги, слухає титан Геракл. Але ще не весь жах страждань Прометея бачив Геракл. Вдалині чується шум могутніх крил - це летить орел на свій кривавий бенкет. Він крутиться високо в небі над Прометеєм, готовий спуститися на груди. Геракл не дав йому мучити Прометея. Він схопив свій лук, вийняв із сагайдака смертоносну стрілу, закликав стріловержця Аполлона, щоб вірніше направив він політ стріли, і пустив її. Гучно забрязкотіла тятива лука, злетіла стріла, і пронизаний орел упав у бурхливе море біля підніжжя скелі. Мить звільнення настала. Принісся з високого Олімпу швидкий Гермес. З лагідною промовою звернувся він до могутнього Прометея і обіцяв йому негайно звільнення, якщо відкриє він таємницю, як уникнути Зевсу злої долі. Погодився, нарешті, могутній Прометей відкрити Зевсу таємницю і сказав:

- Нехай не одружується з морською богинею Фетідою, бо богині долі, пророчі мойри, вийняли такий жереб Фетіді: хто б не був її чоловіком, від нього народиться у неї син, який буде могутнішим за батька. Нехай боги віддадуть Фетіду за дружину герою Пелею, і буде син Фетіди та Пелея найбільшим із смертних героїв Греції.

Прометей відкрив велику таємницю, Геракл розбив своєю тяжкою палицею його пута і вирвав з грудей його незламне сталеве вістря, яким був прибитий титан до скелі. Встав титан, тепер він був вільний. Скінчилися його муки. Так виповнилося його пророцтво, що смертний звільнить його. Гучними, радісними кліками вітали титани визволення Прометея.

З того часу носить Прометей на руці залізне кільце, в яке вставлено камінь від тієї скелі, де терпів стільки століть невимовні муки.

Замість Прометея в підземне царство душ померлих погодився зійти мудрий кентавр Хірон. Цим позбувся він страждань, які завдавала йому невиліковна рана, завдана йому ненавмисно Гераклом.