Попелюшка

У давнину жив знатний дворянин зі своєю дочкою. Одружившись вдруге, він привів у будинок, мабуть, найгордішу й найлютішу красуню з усього королівства, а в тих своїх дочок на той час уже було дві. І нічим іншим не займалися вони окрім милування в дзеркалі і зміни нарядів багато разів на день, іншого й не вміли, та й не хотіли — ось наскільки були дурні.

Мачуха з першого погляду не злюбила свою падчерку і не дивно: дівчина виросла гарною, доброю і ласкавою, будь-яка справа в її руках сперечалася, та все з піснею і з усмішкою. Дочки ж мачухи, в порівнянні з нею хоч і одягалися багатшими, та з якого боку не глянь — у всьому їй поступалися.

День за днем мачуха змушувала бідну падчерку виконувати всю найбруднішу роботу по дому, а та не сміла не послухатися і тільки надвечір втомлено сідала біля каміна прямо на попіл. Тому й прозвали її зведені сестри Попелюшкою.

Щодня Попелюшки був схожий на інший. Вранці вставала вона на світанку, прибирала, готувала, прала і виконувала всі доручення мачухи та її дочок. А ввечері сидячи біля каміна, штопала і вишивала.

Якось із королівського палацу прийшов лист — молодий королевич запрошував усіх знатних дівчат на бал, йому настав час знайти собі наречену. Така новина викликала справжній переполох. Мачухині доньки діставали сукні з шаф, шалі, прикраси і змушували Попелюшку гладити то одне, то інше плаття. І ось нарешті сукні були вибрані: оксамитові, з мереживами та рюшами. Попелюшка ж, у якої був витончений смак, намагалася всюди догодити сестрам, але їй довірили лише зачіски. Добра душа, вона створила справжні шедеври з їхньої головах, хоча інша її місці можливо так і не вчинила б.

Коли останні коштовності були одягнені, а хутряні шалі накинуті — дві панночки, перетягнуті корсетами, важко помістилися в карету і вирушили до королівського палацу.

Тільки-но зачинилися за ними ворота, як Попелюшка гірко заплакала.

— Ах, невже я ніколи не побачу справжній бал?

І так сильно було її горе, так текли сльози по її щоках, залишаючи чисті білі смужки на чорних від попелу щоках, що силами добра й створилося диво: прийшла до Попелюшки фея.

— Чому ти так гірко плачеш, дитино? — співчутливо спитала вона.

Але Попелюшка так сильно плакала, що не могла вимовити жодного слова. Фея здивовано дивилася на неї, але, коли побачила карети з панночками, що проїжджали повз, і вдалині яскраві фарби вогнів у палаці, здогадалася, що король дає бал.

— Ти, мабуть, хотіла б потрапити на бал?

- Так, - зітхнула Попелюшка. — Як же мені потрапити туди?

— А слухатимеш мене і виконуватиме все точнісінько як я скажу, — суворо сказала фея, — тоді неодмінно потрапиш.

Попелюшка витерла сльози і з радістю погодилася. Насамперед фея попросила дівчину принести їй найбільший гарбуз із городу. Попелюшці не знадобилося багато часу, вона сама доглядала сад і город, тому точно знала, де таку знайти.

І ось фея змахнула паличкою і що це? Гарбуз перетворився на витончену карету на великих білосніжних колесах із золотими сходами та завитками, що прикрашають маленькі віконця. Попелюшка ахнула від подиву.

— Нас чекає ще багато роботи, — сказала фея. Змахнула паличкою і шість мишей, що жили в нірці біля будинку, перетворилися на красивих коней, а щур, що ховався в траві, за одну мить виявився кучером. Фея літала навколо карети, раз у раз змахуючи паличкою, а Попелюшка ж не сміла й слова сказати. І ось коли всі приготування добігали кінця, фея підлетіла до Попелюшки, оглянула її з ніг до голови, один помах чарівної палички. кришталеві туфельки, такі, яких світло ще не бачив.

Щаслива Попелюшка сіла в карету, а фея уважно подивилася на неї і сказала так:

— Прекрасне дитя, коли годинник проб'є опівночі, твоя карета перетвориться на гарбуз, коня в мишей, а кучер у пацюка, замість прекрасної сукні і туфель ти знову опинишся у своїй заштопаній простій сукні та старих черевиках.

Попелюшка обіцяла феї, що обов'язково повернеться в належний час, і, не пам'ятаючи себе від радості, попрямувала до палацу.

Коли до палацу під'їхала незвичайна карета, а з неї вийшла нікому не відома прекрасна принцеса, навкруги запанувала тиша. Жінки не відривали очей від сукні Попелюшки, подумки приміряючи на себе її вбрання, оглядали із заздрістю локони, а кавалери так просто не могли відвезти очей від такої краси.

Королевич же, не втрачаючи жодної хвилини, подав Попелюшці руку і повів її до найбільшої зали у палаці, де вже грала музика і були подані вишукані закуски.

Королевич заговорив із Попелюшкою і так вони й проговорили весь вечір, поки придворні дами та кавалери шушукалися і здогадувалися, ким це могла бути заморська принцеса. А коли ті затанцювали вальс, здивуванню гостей не було межі: дівчина танцювала так легко і витончено, що жодна з дам безсумнівно не змогла б з нею зрівнятися.

Після танцю Попелюшка не могла не підійти до своїх зведених ним сестрам. Ті не впізнали її і були здивовані, як ввічлива і чемна незнайома їм принцеса. Раніше їм і на думку спасти не могло, що краса полягає не в оксамитових вбраннях і золотій парчі, а в чомусь іншому.

За танцями і розмовами час пролетів так швидко, що коли Попелюшка випадково кинула погляд на годинник і побачила, що до півночі залишилося всього п'ятнадцять хвилин, їй довелося поспішно зібратися і втекти з палацу, ні з ким не попрощавшись.

Прибігши додому, дівчина насамперед подякувала феї:

- Дякуємо! Це був найкращий день у моєму житті! — сказала вона і в цей момент ворота відчинилися, додому повернулися мачуха з сестрами. Фея тут же зникла, начебто її й зовсім не існувало.

- Як пройшов бал? — спитала Попелюшка у сестер.

А ті почали розказувати, перебиваючи один одного, про прекрасну незнайомку, яка вразила всіх гостей, а особливо королевича.

- Як вона танцює! Яка ж вона люб'язна! — не без заздрощів бурмотали вони.

А Попелюшка ще довго не могла заснути, згадуючи свій перший бал.

Наступного дня знову був бал і щойно сестри поїхали, з'явилася фея. Карета, коні та кучер уже чекали. Тим часом фея змахнула паличкою і Попелюшкина стара сукня перетворилася на чудове вбрання небесного кольору з пишною спідницею в підлогу, на ніжках сяяли і переливалися яскравими вогнями кришталеві черевички.

Цього разу королевич не випускав руки Попелюшки весь вечір, говорив їй компліменти і всіляко висловлював свою прихильність. Дівчина була така зачарована всім, що сталося, що зовсім забула про час і коли тільки годинник почав бити опівночі, схаменувся і кинувся тікати з палацу, та так швидко, що втратив на сходах одну зі своїх кришталевих туфельок. Сукня вже перетворювалася на її старий одяг, тому не можна було зволікати і Попелюшка як босоніж з однією черевичком в руках, у старій сукні побігла додому.

Зовсім захекавшись, вона прибігла додому і поспіхом умилася. Тим часом королевич безуспішно розшукував її по всьому палацу та палацовому саду, тримаючи в руках загублений кришталевий черевичок. Ніхто не бачив, куди зникла принцеса.

Зведені сестри ще довго розповідали Попелюшці, як невтішний був королевич, як довго він шукав зниклу красуню. Вони стверджували, що він, очевидно, по вуха закоханий у незнайомку.

Так і виявилось. За кілька днів королівська делегація почала відвідувати всіх дівчат королівства, приміряючи їм туфельку. Королевич збирався одружитися з тією дівчиною, якій кришталевий черевичок доведеться вчасно. Настала черга будинку, в якому жили Попелюшка та її зведені сестри. Як ті не намагалися натягнути на ноги туфельку, вона була їм занадто велика.

— Чи можу я також приміряти туфельку? — прошепотіла Попелюшка, червоніючи.

Зведені сестри зареготали на весь голос.

— Куди тобі туфельки міряти, знай своє місце! — розгнівалась мачуха.

Однак королівський посланець сказав, що наказано приміряти туфельку всім дівчатам без винятку. Він допоміг Попелюшці сісти, підніс кришталевий черевичок до її ноги і побачив, що та ідеально підходить їй. До того ж Попелюшка дістала з кишені другий черевичок і одягла на іншу ніжку. У цей момент з'явилася фея і одним помахом палички одягла дівчину в нову сукню.

Тоді і посильний, і сестри, і мачуха впізнали в Попелюшці гарну незнайомку, яка вразила всю знати на балу. Вони почали плакати і вибачатися у сестри за те, що так погано з нею поводилися.

Попелюшка пробачила їх, адже вона була добра і не вміла тримати зла на інших.

Лише за кілька днів королевич і Попелюшка зіграли пишне весілля і прожили все життя душа в душу.