— Дядечку Рімусе,— запитав Джоель увечері, коли старий ніби нічим не був зайнятий,— скажи, коли Лис упіймав Кролика Чучелком, він не вбив його і не з'їв?

— Хіба я не розповідав тобі про це, друже? Так, я ж сонний був, і в голові у мене все сплуталося, і мама якраз покликала тебе. Про що ми тоді говорили? Пам'ятаю пам'ятаю. Ти, ніяк, і очі вже треш?

— Пам'ятаєш, як Братик Кролик обдурив старого Сарича і втік із дупла?

Ось пустився він додому веселий, ні дати ні взяти — сойка у горобиному гнізді.

Скаче, скаче і раптом так утомився — ноги й ті не слухаються. Біда як захотілося йому випити чогось. Він уже був майже вдома, дивись — Матінка Корова пасеться в полі. Він і вирішив спробувати тут щастя.

Раз після вечері хлопчик прибіг до старого негра, щоб послухати ще про Братика Кролика та його друзів.

Дядечка Римус був дуже веселий у цей день.

Тільки Джоель сунув голову у двері, він почув пісеньку:

Де ти, Братику Кролику?

Сидиш на ґанку, Куриш сигару, Пускаєш кільця?

Якось увечері мама довго шукала свого синочка. Джоеля не було ні в хаті, ні на подвір'ї. Вона почула голоси в старій хатині дядечка Римуса, зазирнула у вікно і побачила, що хлопчик сидить поруч із старим.

Хлопчик притулив голову до плеча дядечка Римуса, дивлячись на всі очі в зморшкувате лагідне обличчя.

І ось що почула мати.