Якось двоє бідних Лісорубів поверталися додому, пробиваючись через густий сосновий бір. Була зимова ніч, стояв лютий мороз. І на землі і на деревах лежав товстий сніговий покрив. Коли Лісоруби продиралися крізь хащі, маленькі обмерзлі гілочки обламувалися від їхніх рухів, а коли вони наблизилися до Гірського Водоспаду, то побачили, що він нерухомо завмер у повітрі, бо його поцілувала Королева Льоду.

На високій колоні, над містом, стояла статуя Щасливого Принца. Принц був покритий згори донизу листочками чистого золота. Замість очей у нього були сапфіри, і великий червоний рубін сяяв на ручці його шпаги.

Усі захоплювалися Принцом.

- Він чудовий, як флюгер-півень! - мовив якийсь міський радник, який жадав уславитися за тонкого поціновувача мистецтв.

«Вона сказала, що танцюватиме зі мною, якщо я принесу їй червоних троянд, – сумно промовив молодий Студент, – але в усьому моєму саду немає жодної червоної троянди».

Його почув Соловей у своєму гнізді на дубі річкового острівця, визирнув із листя і прислухався.

«Жодної червоної троянди у всьому моєму саду! – нарікав молодий Студент, і його гарні очі сповнилися сльозами. – Ах, щастя залежить від таких дрібниць!