Якось у Болоньї на найголовнішій площі збудували палац із морозива. І хлопці збігалися сюди з усіх куточків міста, щоб поласувати хоч трохи.

Дах палацу був із збитих вершків, дим, що піднімався над трубами, із фігурного цукру, а самі труби – із цукатів. Все інше було з морозива: двері з морозива, стіни з морозива, меблі з морозива.

Один зовсім маленький хлопчик ухопився за ніжку столу і почав уплітати її.

- Мамо, я піду гуляти?

- Іди, Джованні. Тільки будь обережний, коли переходиш вулицю.

- Гаразд, мамо. Бувай!

– Ти завжди такий розсіяний…

- Так, мамо. Бувай!

І Джованні весело вибіг з дому. Спочатку він був дуже уважним. Раз у раз зупинявся і обмацував себе:

- Все на місці? Нічого не загубив? - І сам же сміявся.