Було у мірошника три сини, і залишив він їм, вмираючи, лише млин, осла і кота.

Брати поділили між собою батьківське добро без нотаріуса і судді, які жваво проковтнули всю їх небагату спадщину. Старшому дістався млин. Середньому – осел. Ну, а молодшому довелося взяти собі кота.

Бідолаха довго не міг втішитися, отримавши таку жалюгідну частку спадщини.

У давнину жив знатний дворянин зі своєю дочкою. Одружившись вдруге, він привів у будинок, мабуть, найгордішу й найлютішу красуню з усього королівства, а в тих своїх дочок на той час уже було дві. І нічим іншим не займалися вони окрім милування в дзеркалі і зміни нарядів багато разів на день, іншого й не вміли, та й не хотіли — ось наскільки були дурні.

Жила-була вдова, яка мала дві дочки; старша до того на неї була схожа і обличчям і вдачею, що, як кажуть, не розвів би їх. Так вони були обидві горді та непривітні, що, здається, ніхто не погодився б жити з ними. Молодша, навпаки, вийшла в батька лагідністю і ввічливістю, та й, крім того, красуня вона була незвичайна. Будь-якій людині подобається те, що на неї схоже: мати була в захваті від старшої дочки, а до молодшої відчувала огиду непереборну.