Пані Метелиця (Брати Грімм)

Було в однієї вдови дві доньки; одна була вродлива й працьовита, а інша - потворна й лінива. Але мати більше любила потворну й ледачу, а тій доводилося виконувати всіляку роботу і бути в домі попелюшкою.

Бідолашна дівчина мусила щодня сидіти на вулиці біля колодязя і прясти пряжу, та так багато, що від роботи в неї кров виступала на пальцях.

І ось сталося одного разу, що все веретено залилося кров'ю. Тоді дівчина нахилилася до колодязя, щоб його обмити, але веретено вискочило в неї з рук і впало у воду. Вона заплакала, побігла до мачухи і розповіла їй про своє горе.

Стала мачуха її сильно сварити і була такою жорстокою, що сказала:
- Раз ти веретено впустила, то зумій його й назад дістати.

Повернулася дівчина до колодязя і не знала, що їй тепер і робити; і ось стрибнула вона з переляку в колодязь, щоб дістати веретено. І стало їй погано, але коли вона знову прийшла до тями, то побачила, що перебуває на прекрасному лузі, і світить над ним сонце, і ростуть на ньому тисячі різних квітів. Вона пішла лугом далі і прийшла до печі, і було в ній повнісінько хліба, і хліб кричав:
- Ах, витягни мене, витягни, а не то я згорю,- я давно вже спікся!

Тоді вона підійшла і витягла лопатою всі хліби один за одним.

Пішла вона далі і прийшла до дерева, і було на ньому повнісінько яблук, і сказало їй дерево:
- Ах, обтруси мене, обтруси, мої яблука давно вже достигли!

Вона почала трясти дерево, і посипалися, наче дощ, яблука на землю, і вона трясла яблуню доти, доки не залишилося на ній жодного яблука. Склала вона яблука в купу і пішла далі.

Прийшла вона до хатинки і побачила у віконці старуху, і були в тієї такі великі зуби, що стало їй страшно, і вона хотіла було втекти. Але стара крикнула їй услід:
- Миле дитятко, ти чого боїшся! Залишайся у мене. Якщо ти будеш добре виконувати у мене в домі всяку роботу, тобі буде добре. Тільки дивись, стели як слід мені постіль і старанно збивай перину, щоб пір'я злітало, і буде тоді в усьому світі йти сніг - пані Метелиця.

Оскільки стара обійшлася з нею лагідно, то на серці в дівчини стало легше, і вона погодилася залишитися і поступити до пані Метелиці в робітниці. Вона намагалася в усьому догоджати старій і щоразу так сильно збивала їй перину, що пір'я злітало навкруги, наче сніжинки; і тому дівчині жилося в неї добре, і вона ніколи не чула від неї лихого слова, а вареного й смаженого щодня було в неї вдосталь.

Так прожила вона деякий час у пані Метелиці, та раптом засумувала і спочатку сама не знала, чого їй бракує; але, нарешті, вона зрозуміла, що сумує за рідною домівкою, і хоча їй було тут у тисячу разів краще, ніж там, усе ж таки вона прагнула додому. Нарешті вона сказала старій:
- Я скучила за рідною домівкою, і хоча мені так добре тут під землею, але довше залишатися я не можу, мені хочеться повернутися нагору - до своїх.

Пані Метелиця сказала:
- Мені подобається, що тебе тягне додому, і оскільки ти мені добре і старанно служила, то я сама проведу тебе туди. - Вона взяла її за руку і привела до великих воріт.

Відчинилися ворота, і коли дівчина опинилася під ними, раптом пішов сильний золотий дощ, і все золото залишилося на ній, тож уся вона була всуціль вкрита золотом.

- Це тобі за те, що ти так старанно працювала, - сказала пані Метелиця і повернула їй також і мотузку, що впала в колодязь. Ось зачинилася за нею брама, і опинилася дівчина знову нагорі, на землі, і зовсім недалеко від будинку своєї мачухи. І щойно вона увійшла на подвір'я, заспівав півень, він якраз сидів на колодязі:
Ку-ку-рі-ку!

Наша дівиця тут як тут.

І увійшла вона прямо в хату до мачухи; і через те, що була вона вся золотом вкрита, її прийняли і мачуха, і зведена сестра ласкаво.

Розповіла дівчина все, що з нею сталося. Як почула мачуха про те, як досягла вона такого великого багатства, захотілося їй здобути такого ж щастя і для своєї потворної, ледачої доньки.

І вона посадила її біля колодязя прясти пряжу; а щоб веретено було в неї теж у крові, дівчина вколола собі палець, сунувши руку в густий терен, а потім кинула веретено в колодязь, а сама стрибнула слідом за ним.

Потрапила вона, як і її сестра, на прекрасну галявину і пішла тією ж стежкою далі. Підійшла вона до печі, а хліб знову як закричить:
- Ах, витягни мене, витягни, а не то я згорю, - я давно вже спікся!

Але лінивиця на це відповіла:
- Та що мені за охота бруднитися! - і пішла далі.

Підійшла вона незабаром до яблуні; і заговорила яблуня:
- Ах, обтруси мене, обтруси, мої яблука давно вже достигли!

Але відповіла вона яблуні:
- Ще чого захотіла, адже яблуко може впасти мені на голову! - і рушила далі.

Коли вона підійшла до хати пані Метелиці, не було в неї жодного страху, - адже вона вже чула про її великі зуби, - і негайно найнялася до неї в робітниці. Першого дня вона старалася, була в роботі старанна і слухалася пані Метелицю, коли та їй щось доручала, - вона все думала про золото, яке та їй подарує. Але на другий день стала вона лінуватися, на третій і того більше, а потім і зовсім не захотіла вставати рано вранці. Вона не стелила пані Метелиці постіль як слід і не збивала їй перини так, щоб пір'я злітало вгору. Це, зрештою, пані Метелиці набридло, і вона відмовила їй у роботі. Лінивиця дуже цьому зраділа, думаючи, що тепер-то й посиплеться на неї золотий дощ.

Пані Метелиця повела її теж до воріт, але коли вона стояла під ними, то замість золота перекинувся на неї повний казан смоли.
- Це тобі в нагороду за твою роботу, - сказала пані Метелиця і зачинила за нею ворота.

Повернулася лінивиця додому вся в смолі; і як побачив її півень, що сидів на колодязі, так і заспівав:
Ку-ку-рі-ку!

Наша дівчина бруднуля тут як тут.

А смола на ній так на все життя й залишилася, і не змити її було до самої смерті.