Жила-була стара жінка, і був у неї син; жінка була зовсім слабка і хвора, і доводилося синові ходити в комору за мукою.

Ось якось пішов він за мукою, і тільки вийшов з комори, як, звідки не візьмись, налетів Північний вітер, відібрав у нього муку і помчав з нею геть.

Знову пішов хлопчик у комору і, як тільки він вийшов звідти, знову налетів Північний вітер і забрав борошно; втретє все було так само.

У Телемарку, в общині Рауланд, між хуторами Уребе та Ойгард, що на березі озера Тотак, є одна долина, усіяна величезними валунами. Здається, що хтось зніс верхівку гори та закидав усю долину камінням. І розповідають про це таку легенду.

У давнину жило в тих краях безліч народу. Якось справляли на одному з хутір весілля, і прийшли на неї всі навколишні жителі. Пили вони, їли та веселилися на славу. Побачив це зі своєї гори троль.

У давнину жили на світі два брати один - багатий, інший - бідний.

Мати і батько в них померли, а перед смертю наказали їм усю спадщину порівну між собою поділити. Тільки старший брат був жадібний та й шахрай. Забрав він собі все батьківське добро, а молодшого брата ні з чим із дому прогнав.
Ось так і вийшло, що один брат як сир у маслі катався, а другий – з хліба на воду перебивався.

Колись давно, коли тролі ходили землею, наче вони тут господарі, жив у Квамі мисливець, на ім'я Пер Гюнт. Цілий рік бродив Пер Гюнт у горах, тому що в ті давні часи гори були вкриті густими лісами, а в лісах водилася всяка звірина.
І ось що трапилося з ним одного разу восени.

Скотину з лісових пасовищ давно вже відігнали вниз, у долину. Разом зі стадами пішов із гір і весь народ. 

Жив-був один чоловік, і був у нього луг десь на схилі, а на лузі стояв сарай, і там зберігалося сіно. Тільки в останні роки небагато там припасів було, бо щороку, на Іванову ніч, коли трава всього соковитіша й густіша, понадився хтось об'їдати весь луг, та так, ніби по ньому пройшло ціле стадо. Раз так було, і два так було, а втретє господареві набридло, і сказав він своїм синам, що треба їм посторожити біля сараю, щоб не з'їли в них траву, як у минулі роки; а було в нього три сини.

Колись давно у містечку Вог, у Гудбранській долині, жив один бідний чоловік зі своєю дружиною. Дітей у них було так багато, що на всіх не вистачало юшка та каші. Тому старшим двом хлопчикам часто доводилося бродити з села до села, щоб заробити чи випросити собі шматок хліба.

Так, мандруючи з мішком за плечима, впізнали хлопці всі гірські доріжки та лісові стежки.