Як хлопчик до північного вітру за своєю мукою ходив

Жила-була стара жінка, і був у неї син; жінка була зовсім слабка і хвора, і доводилося синові ходити в комору за мукою.

Ось якось пішов він за мукою, і тільки вийшов з комори, як, звідки не візьмись, налетів Північний вітер, відібрав у нього муку і помчав з нею геть.

Знову пішов хлопчик у комору і, як тільки він вийшов звідти, знову налетів Північний вітер і забрав борошно; втретє все було так само.

Подумав хлопчик, що недобре вчиняє Північний вітер, і розсердився. І вирішив він розшукати його і попросити назад свою муку.

Ну ось, вирушив він у дорогу, а дорога була довга. Ішов він, ішов і нарешті прийшов до Північного вітру.

- Доброго дня, - каже хлопчик.

-Доброго дня, -каже Північний вітер, а в самого голос непривітний. - Ну чого тобі треба?

- Та хочу, - каже хлопчик, - муку в тебе назад попросити, яку ти в мене біля комори забрав. Ми люди бідні, а якщо ти й останнє у нас забереш, нам нічого іншого не залишиться, як померти з голоду.

- Немає в мене ніякої муки, - відповідає вітер. - Але якщо вже ти в такій нужді, дам я тобі скатертину, та таку, що варто тобі тільки сказати: "Скатертина, розстелись і почастуй мене найсмачнішими речами!" - І буде в тебе все, що твоїй душі завгодно.

Що ж, зрадів хлопчик і пішов додому. Та тільки дорога була довга, за день не дійти, і зайшов він переночувати на заїжджий двір, а коли там збиралися вечеряти, поклав він на стіл свою скатертину і каже: "Скатертина, розстелись і почастуй мене найсмачнішими речами!" Не встиг він це сказати, як скатертина все виконала, і всі почали хвалити її - хвалять не нахваляться. Але нікому вона так не припала до душі, як господині заїжджого двору: нічого не треба ні смажити, ні варити, ні на стіл накривати, ні зі столу прибирати, думала вона. І ось настала ніч, усе заснули, а господиня взяла скатертину, яку хлопчику Північний вітер дав, а замість неї поклала іншу, на вигляд точнісінько таку ж, та тільки скатертину ця нікого навіть шматочком чорного хліба почастувати не могла.

Прокинувся хлопчик, узяв скатертину, вирушив у дорогу і надвечір прийшов додому до своєї матері.

- Ну, - сказав він, - був я біля Північного вітру; він чесно зі мною розрахувався: дав мені ось скатертина, а скатертина ця не проста. Скажи їй тільки: "Розстелись і почастуй мене найсмачнішими речами!" - і в тебе буде все, що твоїй душі завгодно.

- Ось дива, - сказала мати, - поки на власні очі не побачу - не повірю.

Хлопчик – скоріше до столу, поклав на нього скатертину і каже:

- Скатертина, розстелись і почастуй мене найсмачнішими речами!

А скатертина як лежала, так і залишилася, навіть шматочком чорного хліба його не пригостила.

- Що ж, робити нічого, доведеться знову йти до Північного вітру, - сказав хлопчик і вирушив у дорогу.

Ішов він, ішов і прийшов до Північного вітру.

- Привіт, - каже.

- Доброго дня, - відповідає вітер.

- Віддавай мені муку, яку ти в мене забрав, а скатертина твоя нікуди не годиться.

- Немає в мене муки, - відповідає Північний вітер, - на ось, візьми краще за козла, і він даватиме тобі золоті дукати, як тільки ти скажеш йому: "Козел, роби гроші!" Що ж, хлопчик не проти був отримати такого козла і одразу вирушив у дорогу; тільки йти було довго, одного дня не дійти, і знову зупинився він на заїжджому дворі.

Перш ніж попросити їжі та пиття, він випробував свого козла, щоб дізнатися, чи правду сказав Північний вітер, і виявилося, що вся чиста правда. Як побачив це господар заїжджого двору, вирішив він, що козлу цьому ціни немає, і, як хлопчик заснув, господар узяв козла собі, а замість нього підсунув іншого, який ніяких золотих дукатів робити не міг.

На ранок хлопчик вирушив із двору, прийшов до своєї матері і каже:

- Північний вітер таки добрий. Ось дав мені козла, та такого, що скажи йому тільки: "Козел, роби гроші!" - І він робить золоті дукати.

- Ось дива, - сказала мати, - нізащо я цьому не повірю, поки на власні очі не побачу.

- Козел, роби гроші! – сказав хлопчик.

Але козел зробив щось зовсім інше. Знову пішов хлопчик до вітру, сказав, що цап нікуди не годиться, і попросив розрахуватися за муку.

- Ну, більше я вже нічого не можу тобі дати, - сказав вітер, - крім тієї старої палиці, що стоїть біля входу. Може, і вона тобі стане в нагоді. Скажи їй: "Бий, моя паличка!" - і вона почне бити і битися доти, поки ти не скажеш: "Стій, моя паличка!" Шлях до дому був довгий, і знову зайшов хлопчик на заїжджий двір. Тільки він уже збагнув, що сталося зі скатертиною та з козлом, і тому, як увійшов, так одразу й ліг на лаву і давай хропіти, ніби спить міцним сном.

Подумав господар, що й палиця, видно, на щось згодиться. Знайшов він таку саму і поклав поруч із хлопчиком і хотів уже було взяти палицю собі, а хлопець як закричить:

- Бий, моя паличка!

Палка - бити-бити, а хазяїн давай стрибати через столи та лави і кричить-надривається:

- Накажи ти цій палиці перестати, бо вона приб'є мене до смерті! Ой, віддам я тобі і козла, і скатертина!

Вирішив тоді хлопчик, що господар уже отримав по заслугах:

-Стій, моя паличка!

А потім поклав у кишеню скатертину, взяв у руки палицю, на мотузку повів козла і з усім цим багатством вирушив до себе додому.

Чесно розрахувався за муку Північний вітер!