Пер Гюнт

Колись давно, коли тролі ходили землею, наче вони тут господарі, жив у Квамі мисливець, на ім'я Пер Гюнт. Цілий рік бродив Пер Гюнт у горах, тому що в ті давні часи гори були вкриті густими лісами, а в лісах водилася всяка звірина.
І ось що трапилося з ним одного разу восени.

Скотину з лісових пасовищ давно вже відігнали вниз, у долину. Разом зі стадами пішов із гір і весь народ. 

Пер Гюнт чимало виходив крутими стежками, вистежуючи ведмедя, і ніч застала його недалеко від кинутої хатини в Хеврингу.

Темрява була така, що він навіть не бачив власної руки.

Коли Пер підійшов до хатини, собаки його ні з того ні з сього заходилися гавкати, наче вони вчули ведмедя. Пер Гюнт дослухався. Навколо було тихо. Ні звуку, ні шереху.

Біля самого порога хатини Пер раптом спіткнувся про щось велике, слизьке, холодне.

- Хто це? - спитав Пер Гюнт.
- Це я - Кривий, - відповів з темряви голос.

Пер Ґюнт мало що зрозумів. Але йому стало ніяково. Він хотів був підійти до хатини з іншого боку, але ледве зробив крок – знову на щось натрапив.

Він нахилився до землі і почав нишпорити в темряві руками, щоб дізнатися, хто ж це заважає йому увійти в хатину.
Рука його торкнулася чогось холодного, слизького.

- Хто ж це? - знову спитав Пер Гюнт.
- Та все я, Кривий, - пролунав з темряви голос.

Тут Пер Ґюнт здогадався, що це троль, який змією ліг навколо хатини.
- Кривий ти чи ще якийсь, - сміливо промовив Пер Гюнт, - а посторонись та пропусти мене в хатину.

Живе кільце заворушилося, розсунулося, і Пер Гюнт, переступивши через нього, відчинив двері.

У хатині було не світліше, ніж надворі. Пер Гюнт пробирався навпомацки, тримаючись за стіну, і раптом знову спіткнувся про щось холодне, слизьке, вологе.
- Та хто це? – закричав Пер Гюнт.
- Той самий Кривий, — почув він у відповідь.

"Недобре тут залишатися, - подумав Пер Гюнт. - Але я зараз випрямлю цього Кривого. Пам'ятатиме мене".

Він зняв з плеча рушницю і вийшов із хатини.
- То ти кажеш, що ти Кривий?
- Я найстарший Кривий з Етне-даля, - з гордістю сказав троль.

За його голосом Пер Гюнт зрозумів, де голова цього троля, і не гаючись вистрілив йому в лоба тричі.

- Стріляй ще раз, - захрипів троль. Але Пер чудово знав, що коли він вистрелить ще раз, куля повернеться до нього і проб'є голову йому самому.
- Вистачить з тебе і трьох куль, — сказав Пер Гюнт і разом з собаками відтягнув мертве чудовисько подалі від хатини.

А горами з усіх боків прокотився грім, виття, вереск.

На другий ранок Пер Гюнт знову вирушив на полювання. Підбираючись на гору, він побачив дівчину, яка гнала вниз череду корів.

"Дивно, що не всю худобу ще забрали", - подумав Пер.

Він пішов назустріч дівчині, але вона - прямо в нього на очах - раптом зникла, корови теж зникли, а замість них Пер побачив цілу череду ведмедів.

"Невже я обізнався? - подумав Пер Гюнт. - Ведмедів за корів прийняв. Та й не чув я ніколи, щоб ведмеді ходили стадами".

Він підійшов ще ближче, і тут стадо, як крізь землю, провалилося, а прямо перед Пером, розгойдуючись з боку в бік, стояв один ведмідь — кудлатий, величезний, з вишкіреною пащею.

В цей час з глибини гори почувся глухий голос:
- Дивись! Іде Пер Гюнт зі своєю вогненною палицею. Рятуй скоріше теля! Чи то погано йому буде!
- Погано буде не теляті, а Перу, бо він сьогодні не мився, - відповів такий самий глухий голос з іншої гори. І зараз же все зареготало, ніби самі гори сміялися над Пером.

Не гаючи часу, Пер Гюнт відкрив свою фляжку з водою, швидко вимив руки і вистрілив. Ведмідь упав, а в горах знову застогнало, загуло, загуркотіло.

Коли все вщухло, Пер Гюнт зняв з ведмедя шкуру разом із головою, тушу завалив камінням, шкуру звалив на спину і подався назад.

Він ішов, пильно поглядаючи на всі боки. Адже тролі можуть прикинутися будь-ким - і звіром, і змією, і людиною. На те вони й тролі!

Пер Гюнт, не дійшовши трохи до хатини, побачив на дорозі песця.
- Подивися на мого ягня, яке воно відгодоване, — сказав чийсь голос з-під землі.
- Краще подивися на Пера, - відповів інший голос. - Бачиш, він знову підняв вогняну палицю?
І справді, Пер уже скинув рушницю. Постріл – і мертвий песець розтягнувся на землі.

У горах знову зашуміло, загуркотіло, завило.

Пер Гюнт зняв з песця шкуру і пішов далі.

Незабаром він дістався до пастушої хатини. Голови ведмедя та песця він повісив над входом, міцно зачинив за собою двері, розвів вогонь у вогнищі і почав варити суп. Але дим від вогню валив такий, що сльози струмком текли у Пера з очей. Довелося йому відкрити потайне віконце - вгорі, під стелею хатини.

І ось що сталося. Тільки-но Пер відчинив віконце, як троль просунув у нього свій ніс. А ніс у нього був такий довгий, як добрий багор.
- Як тобі подобається мій ніс? - Запитав троль.
– А як тобі подобається мій суп? - спитав Пер і виплеснув весь горщик з юшкою йому на ніс.
Троль завив, застогнав і відскочив від віконця.

А в горах так і покотилося каміння від громового сміху.
- Троль із ошпареним носом! Троль із ошпареним носом!

Нарешті все стихло.

Щойно Пер Гюнт почав знову варити собі вечерю, як раптом через трубу хлинула вода і вогонь погас. - Тепер Перу доведеться не краще, ніж трьом пастушкам, що залишились у Валі, - сказав голос за стіною. І знову стало тихо.
"Ось воно що! Значить, з Валі не всі пішли", - подумав Пер.

Він вибрався з хатини, покликав собак і пішов до північних схилів гір, туди, де в маленькій хатині жили вальські пастушки.
Ніч була чорна, як мішок вугільщика.

Пер Гюнт прийшов якраз вчасно. Чотири троля були вже біля дверей хатини. Цих молодців звали: Густ-Повітряний Вихор, Валь-Гірський Владика, Тьєстель-Водяний Потік та Рольф-Вогняний Стовп.

Пер скинув рушницю і, не цілячись, вистрілив. На цей раз його куля нікого не зачепила. Але тільки-но пролунав постріл, як Густ-Повітряний Вихор закружляв на місці і помчав куди очі дивляться. Та й інші тролі позадкували назад.

А Пер тим часом кинувся до хатини.

Дівчата хоч і були живі, але від страху тремтіли з ніг до голови. Поки Пер Гюнт їх втішав та заспокоював, тролі теж набралися хоробрості.

Рольф-Вогненний Стовп від злості зовсім розпалився і готовий перетворити хатину - разом з усіма, хто там був - на попіл.
Але собаки Пера не дрімали. Вони кинулися на Тьєстеля-Водяний Потік і перекинули його прямо на Вогняний Стовп. Обидва тролі так і зашипіли!

Тьєстель-Водяний Потік поповз униз по схилу гори і під кінець зірвався в глибоку ущелину.

А Рольф-Вогненний Стовп ледь живий вирвався через пічну трубу і, припадаючи на обидві ноги, забрався геть.

Залишився останній – Валь-Гірський Владика.
- Бережись, Пер! - закричав він, та так, що гори захиталися, і кам'яний дощ забарабанив по хатині.
- Краще ти бережися, - відповів Пер Гюнт і трьома пострілами з рушниці вбив троля.

Коли з усіма тролями було покінчено, пастушки почали просити Пера Гюнта проводити їх додому. Вони не хотіли залишатись у цих місцях зайву хвилину.

Пер разом з ними спустився в долину і довів до того селища, де вони жили. Там Пер Гюнт попрощався із вальськими пастушками. Але з тролями йому довелося ще раз зустрітися.

Перед Новим роком Пер Гюнт почув, що є у Доврі миза, де у новорічну ніч люблять збиратися тролі. Ну, а людям вже, звичайно, доводиться від таких гостей йти подалі.

І ось Пер Ґюнт вирішив зустріти Новий рік на цій мизі. Дуже йому хотілося ще раз провчити тролів.

Він вимазав обличчя сажею, нарядився в якесь рване ганчір'я, так що його самого могли б прийняти за троля, взяв із собою білого ручного ведмедя, цілу свинячу шкіру, шило, дратву і вирушив у дорогу.

Він постукав у будинок, куди повадилися ходити тролі, і попросив у господаря притулку.
- Де ж ми тебе дати притулок, коли тролі нас самих з дому виживають?
- А якщо пустите мене, то я, може, виживу тролів з вашого будинку, — сказав Пер Гюнт.

Так і вирішили.

Господарі пішли, а Пер Ґюнт залишився у них у хаті.

Ведмідь ліг за піччю, а Пер почав шити зі свинячої шкіри черевик. Такого великого черевика ніхто ще не бачив.

У дірочки Пер просминув просмолену мотузку, щоб можна було міцно затягнути черевик, та ще й вирізав зі шкіри гарний ремінь.

Опівночі з'явилися тролі. Одні зайнялися приготуванням новорічної вечері - смажили жаб, ящірок, павуків та іншу погань, інші танцювали та перекидалися. Словом, усі почували себе як удома.

На Пера тролі і уваги не звернули: він був зовсім їм під стать - таке ж страхіття.

І раптом хтось із тролів побачив черевик. Зараз же всі захотіли міряти його. Кожен пхав у нього свою ногу, і коли всі тролі були однією ногою в черевику, Пер швидко затягнув мотузку. Тут і ведмедик виліз із-за грубки.
- Чи не хочеш скуштувати м'яса, біла кицька, - сказав один троль і, спритно, кинув жабу з розпеченої сковороди прямо ведмедеві в пащу.
- Спробуй, спробуй їхнє м'ясо! - сказав Пер і підморгнув ведмедеві: приймайся, мовляв, за них!

А ведмідь і сам знав, що робити.

Як почав він драти та смугувати тролів! І Пер від нього не відстає - що сили лупить тролів шкіряним ременем. Ледве живі вирвалися тролі з пастки і втекли, проклинаючи Пера, і його черевик, білу кицьку.

З того часу тролі навіть не підходили до цього будинку.

Через багато років, незадовго до Нового року, вирушив господар у ліс - запастися дровами на свято. І раптом бачить – іде йому назустріч троль.
- Що, - питає троль, - жива ще твоя біла кицька? Може, хоче, щоб ми знову її почастували?
- Прошу милості, - відповідає господар, - тільки більше приносьте частування. У моєї кицьки народилося сім дитинчат, так вони ще сильніше, ніж сама біла кицька. Та й вдачею зліше...

Почув це троль - і допустився бігти.
- Ні, ти нас більше не побачиш! - Кричить.

І мабуть, ніхто більше не бачив тут тролів.