Чому вода в морі солона

У давнину жили на світі два брати один - багатий, інший - бідний.

Мати і батько в них померли, а перед смертю наказали їм усю спадщину порівну між собою поділити. Тільки старший брат був жадібний та й шахрай. Забрав він собі все батьківське добро, а молодшого брата ні з чим із дому прогнав.
Ось так і вийшло, що один брат як сир у маслі катався, а другий – з хліба на воду перебивався.

Підійшло різдво. У старшого брата поживи всякої до свята припасено, а у молодшого в будинку ні крупинки немає.

Тут дружина й каже йому:
- Сходив би ти до свого брата-багатія, попросив би чогось заради свята, щоб і ми могли Різдво як усі добрі люди справити.

Прийшов бідняк до старшого брата і почав просити в нього хоч якоїсь їжі на свято. А багатших йому відповідає:
- Ох, і набрид ти мені, брате! Все ходиш, клянчиш! А в мене ж не харчівня. Ну та гаразд, так і бути, дам я тобі до Різдва свинячий окіст. Але тільки з умовою: куди я тебе пошлю - туди ти одразу і підеш і суперечити мені не станеш.
- Гаразд, я на все згоден, - каже бідняк.

Шпурнув тоді багатший йому окіст і закричав:
- Іди ти, братику, до біса в гості, і щоб я тебе тут більше не бачив!
- Ну що ж, я не відступлюся від свого слова, - відповідає бідняк.

Взяв він під пахву свинячий окіст і пішов до біса в гості.

Ішов бідняк весь день, а надвечір дійшов до якоїсь дивовижної хатинки. З вікон світло небачене ллється, а біля сараю якийсь дід з довгою бородою дрова для лісниці коле, яку завжди під Різдво заготовляють, щоб весь рік тепло було.
- Вечір добрий! - каже бідняк.

І тобі добрий вечір! - Відповідає дід. - Ти куди це, як ніч дивлячись, йдеш?
- Іду я до біса в гості, та ось тільки не знаю, чи туди прямую?
- Ну, коли так, то ти якраз на місце прибув. Заходь у хатинку, там самого чорта застанеш і всі його порід.

Тільки перед цим хочу тобі одну пораду дати. Як увійдеш, тут усі чорти одразу до тебе кинуться і стануть клянчити, щоб ти їм свинячий окіст продав. Вони пристрасть як до свинини охочі. Так ти свій окіст ні за які гроші не віддавай, а проси за нього ручний млин, що стоїть за дверима.

Млин цей чарівний. Що забажаєш - то він тобі намеле. А підеш назад, я тоді навчу тебе, як його в хід пускати і як зупиняти.

Подякував бідняку діду за добру пораду і ввійшов до дідька до хати.

Як старий сказав, так усе й вийшло.

Тільки переступив бідолах поріг, всі чорти і чортята кинулися до нього, обступили і давай клянчити, щоб він їм свинячий окіст продав.

- Я, правду кажучи, сам збирався зі своєю старою свининкою на Різдво поласувати, - каже бідняк. — Але коли вам така потреба, беріть окіст, а мені за нього он той старий млин дайте, що за дверима стоїть.

Став чорт крутити та ухилятися, тільки бідняк твердо на своєму стояв, і довелося чортам млин віддати.

Вийшов бідняк із хатинки і запитав старого дроворуба, як йому з, цим млином керуватися. Дід його і навчив:
- Коли захочеш млин у хід пустити, поверни ручку і скажи:
Ручка, крутись! Млин, мілини!
А треба буде її зупинити - знову поверни ручку і скажи:
Ручка, не крутись! Млин, зупинись!

- Дякую, дідусю, за науку! - сказав бідняк і поспішив додому зі своїм чарівним млином. Тільки як не поспішав він, а раніше півночі додому не дістався. Увійшов він у світлицю, а дружина на нього накинулася:
- Де це тебе носить? Сиджу я тут зранку голодна та холодна. Ні поліна дров вогонь у осередку розвести! Ні крупинки в скрині, щоб різдвяну кашу зварити!
- Не тужи, жінко! - Відповідає бідняк.
- Ходив я у своїх справах, а шлях був не близький. Подивися, що я тобі приніс.

Поставив він млин на стіл і наказав, щоб він намолов і свічок, і каші, і свинини, і пива, і різної іншої їжі на різдвяну вечерю.

А як намолола млин удосталь, повернув бідняк ручку і сказав:
Ручка, не крутись! Млин, зупинись!

Млин зупинився.

Дружина тільки очі витріщила, а потім почала допитуватися у чоловіка, де він цей млин узяв. Тільки чоловік їй нічого не відкрив.
- Чи не все тобі рівне, - каже, - де я її взяв? Бачиш, меле вона на славу, та й буде з тебе!

Справили бідняк із дружиною Різдво, а другого дня покликали старшого брата та всіх односельців і задали багатий бенкет.

Всі на бенкеті їли, пили вдосталь, танцювали, тільки старшому братові не до веселощів було, заздрість його гризла. Сидів він від злості чорної хмари і все думав:
"Звідки це братові таке багатство привалило?"

Підсів він до брата, підлив йому вина і каже:
- І який біса тобі все це добро приніс? А той хитро посміхнувся і відповідає:
- Та той самий, до якого ти мене в гості посилав! Тільки після п'ятої чарки зашуміло у молодшого брата в голові - і він усе братові про чарівний млин розповів. І задумав багатший цей млин будь-що-будь собі роздобути. Довго уламував він брата, і під кінець погодився той продати йому млин у сіножатку за триста талерів. "А до сінокоса я собі багато добра встигну намолоти", - вирішив він.

Ось настало сіножаття, і багатший прийшов до молодшого брата за млином. Той навчив його, як з млином керуватись, як зупиняти - цього брата не відкрив. Приніс багатший млин додому, а другого ранку говорить дружині:
- Ти сходи на луг, придивися за кістками, щоб вони працювати не лінувалися, а обід я нині сам скуштую.

Ось настав час обідати.

Поставив багатій млин на стіл і велів йому якнайшвидше молоти каші, молочного киселя та оселедця смаженого.
І пішов млин молоть. Багатший уже всі миски, всі котли, всі кашники, всі чани, всі балії наповнив, а млин все меле та меле.

Потекли гаряча каша та молочний кисіль на підлогу, заповнили весь будинок, витекли за поріг, весь двір затопили і вулицею потекли. Трохи багатший не захлинувся. Вибіг багатший з дому, а каша, кисіль та оселедець його наздоганяють.
Робити нема чого, кинувся він у молочний кисіль і поплив.

Тим часом дружина багатія чекала чоловіка, а потім і говорить косарям:
- Щось довго нас господар обідати не кличе. Мабуть, нічого в нього зі куховарством не виходить. Доведеться мені додому йти, допомогти йому. І ви теж за мною йдіть. Вдома пообідаємо.

Підняли вони коси на плечі і попрямували. Тільки підійшли до околиці, як раптом бачать: тече, шумить, розливається кисельна річка, по берегах каша булькає і пузириться, наче болото хистке, а сам господар у киселі борсається і кричить:
- Їжте, поки пузо не лусне! Тільки дивіться, не потоніть у своєму обіді.

Добрався багатший вплав до братового двору, ледве з киселя з кашею вибрався, вбіг у будинок і кричить:
- Забирай ти, заради бога, свій млин! А то скоро кисіль і каша всю округу затоплять, і від оселедця не буде куди подітися.
- Е, ні! – відповідає йому брат. - Ти мені спершу триста талерів віддавай, що за млин обіцяв.

Довелося багатію викласти триста талерів. Тоді сів бідняк у човен, приплив до багатія, ручку біля млина повернув і сказав:

Ручка, не крутись! Млин, зупинись!
Млин і зупинився.

Скликав бідняк людей з усього села, прибігли ті - хто з ложкою, хто з плошкою - і швидко з кашею, киселем та смаженим оселедцем впоралися.

З того часу зажив молодший брат приспівуючи. Були в нього тепер і гроші, і багате господарство. Намолола йому млин золота, і він збудував собі новий будинок під золотим дахом.

Садиба його на березі фіорда стояла, і золотий дах було далеко видно. І жоден корабель, що через фіорд йшов, повз садибу не пропливав.

Всі приставали до берега, щоб на дивовижний млин помилуватися, бо чутка про нього по всьому світу пішла.
Ось приплив якось із далеких країв на своїй шхуні один шкіпер.

Подивився він на чарівний млин і питає господаря:
- А сіль вона намолоти може?
– Може й сіль намолоти, – відповідає господар. Тут і подумав шкіпер:
"Я вже багато років на своєму кораблі сіль із чужих країв вожу. А якби у мене цей млин, намолов би я солі, і не довелося б мені по морях у бурю і негоду ходити".

І почав він просити господаря, щоб той продав йому чарівний млин.

Багато грошей він за неї обіцяв. Тільки господар ні за яке багатство не захотів її віддати.
- Ну що ж, - каже шкіпер. - На Нема й суду нема. Дозволь мені тоді в тебе в хаті переночувати, а то згодом і подітися мені нікуди. А завтра вранці я вирушу назад.

Погодився господар і поклав шкіпера на ніч у своїй кімнаті.

А той ще звечора помітив, куди хазяїн млин ховає. Дочекався шкіпер, коли всі заснули, підкрався тихенько до скрині, витяг млин та й був такий. Приволок він вкрадений млин до себе на корабель і сказав:
Ручка, крутись! Млин, сіль мілини!

І пішов млин молоти. Набив шкіпер повні трюми, а млин все меле та меле. Виросла на палубі ціла гора, скликав шкіпер усю команду і наказав сіль лопатами в море кидати. Тільки нічого не допомогло. Кинувся шкіпер до млина, став його крутити і крутити на всі боки, а як зупинити - не знає. Обтяжився корабель від солі і пішов на дно.

Так і лежить десь на дні морському корабель, а на ньому чарівний млин, що сіль все меле та меле.

Тому й вода в морі стала солона.