Принцеса на скляній горі

Жив-був один чоловік, і був у нього луг десь на схилі, а на лузі стояв сарай, і там зберігалося сіно. Тільки в останні роки небагато там припасів було, бо щороку, на Іванову ніч, коли трава всього соковитіша й густіша, понадився хтось об'їдати весь луг, та так, ніби по ньому пройшло ціле стадо. Раз так було, і два так було, а втретє господареві набридло, і сказав він своїм синам, що треба їм посторожити біля сараю, щоб не з'їли в них траву, як у минулі роки; а було в нього три сини.

- Хто з вас піде, нехай дивиться в обоє, - сказав батько.

Спочатку пішов старший син стерегти лук.

"Ну, тепер ні людина, ні звір, ні сам диявол мою траву не чіпатиме", - думав він.

Ось настав вечір, забрався старший син на сінок і ліг спати. Тільки раптом серед ночі здійнявся страшний галас і земля загуділа, затремтіла так, що біля хліву ледве дах не обвалився. Схопився старший син - і бігти щосили, навіть жодного разу не озирнувся. А всю траву знову хтось об'їв, як і минулими роками.

Ось на другий рік, в Іванову ніч, батько знову каже, що не діло їм віддавати всю траву невідомо кому.
- Хай один із вас піде вартувати, та хай стежить гарненько, - сказав він.

Вирішив середній син спробувати щастя. Забрався він на сінник і ліг спати, точно як його брат. І знову посеред ночі здійнявся страшний шум і земля затремтіла ще сильніше за минулорічний. Почув це середній син, злякався і кинувся навтьоки, та так, ніби йому за це гроші платили.

На третій рік настала черга Аскеладдена. Зібрався він на луг, а старші брати і давай з нього сміятися.
- Ну, ти вже напевно вбережеш наше сіно! Недарма ти тільки й вмієш, що біля грубки сидіти та в попелі копатися! - казали вони.

Але Аскеладден не став їх слухати, а як тільки настав вечір, пішов на луг, заліз на сінник і ліг; і ось незабаром знову зчинився шум і затремтіла земля. "Нічого, аби гірше не було", - подумав Аскеладден. Тут земля ще дужче затремтіла, і соломинки так і застрибали навколо Аскеладдена. "Нічого, аби ще гіршого не було", - подумав Аскеладден. Здригнулася знову земля, та так, що Аскеладден злякався, ніби дах на нього не впав. Але було це недовго, а потім одразу стало все довкола тихо-тихо. "Цікаво, буде знову шум чи ні?" – подумав Аскеладден. Але галасу більше не було, все було тихо.

Полежав трохи Аскеладден і чує, ніби кінь стоїть біля комори і жує. Виглянув він обережно за двері - і бачить: стоїть кінь і жує траву, та такий великий, гладкий і гарний кінь, якого Аскеладден у житті не бачив. Тут же було сідло і вуздечка та ще лицарська кольчуга, і були вони мідні, та так і сяяли. "Ага, то це ти з'їдаєш наше сіно! - подумав Аскеладден. - Ну, більше я тобі цього не дозволю!"