Чари ніссе

Дивна істота, цей ніссе - у нього всього по чотири пальці на кожній руці, бо не вистачає великого. З ніссе краще дружити, бо своїми вісьмома коротенькими пальчиками він схопив якось одного силача і побив його так, що той залишився калікою на все життя. А взагалі-то ніссе не такий уже й поганий, якщо тільки, звісно, давати йому його законну кашу.

І каша з маслом не така вже й велика плата за все те, що він робить.

Ніссе доглядає за коровами і за кіньми, краде сіно і зерно з сусідських хуторів, словом, старається для свого господаря як може. Небагато чого вартий хутір без ніссе. Але любить він і побешкетувати. То на горищі, то в сараї почуєш, як ніссе, пустуючи, хихикає й посміюється. Часто при місяці сидить він на високому в'їзді в сарай, звісивши ніжки.

А іноді смикає на подвір'ї кота за хвіст або дражнить собаку. Або прикинеться грудочкою пилу і лежить тихенько. Якщо ж хтось, проходячи повз, підбере цю грудочку, раз - і вистрибне ніссе прямо в нього з рук, а потім постане у своїй справжній подобі - маленький, кремезний - і розрегочеться. Найкраще ніссе в сараї, де він шарудить, вовтузячись у сіні, або на зарослому павутиною запорошеному горищі серед скринь і мотлоху. І що більше там бруду, то краще. На горищі так багато всього дивного: щури, миші, жирні павуки, на підвіконні повно висохлих мух і довгоногих комарів; а якщо вдарити по мішку з ганчір'ям, що висить під стелею, то звідти вилетить рій молі.

Не так уже й приємно лежати вночі і слухати, як бавиться ніссе. Іноді він катається клубочком, потім починає пищати й пирхати - і раптом гуркіт: упало на підлогу бляшане відро, перекинулися порожні глечики й пляшки, а навколо щось шарудить, ніби сіменять сотні щурячих лапок. Раптово все затихає. І так може тривати всю ніч. Не дивно, що господареві не хочеться вставати і в одній сорочці плестися перевіряти горище.

Про те, як ніссе жартує над нареченими, що запізнилися, може розповісти Улавес Ленес, син Берти Сутри. Добряк, яких світ не бачив, добріший за всіх, хто коли-небудь ходив нашою землею в черевиках, точніше в чоботях, - адже був він моряком. Якщо вже він сердився, то міг стукнути кулаком, щоб довести свою правоту, - що ж він, не людина, чи що. Але робив це не так, як інші: кулаком по столу. Улавес був не в приклад тактовний: занісши кулак, він кидав похмурий погляд на стіл, а потім сідав навпочіпки і вдаряв по підлозі так, що аж дзвеніло.

Посватавшись до Улави, занадився він провідувати її пізно ввечері. І ось одного разу дочекався він, поки народ влігся і все стихло. Улавесу треба було пройти через пральню - нерозумно і соромно розбудити когось у таку пізню годину, - тому він зняв із себе чоботи і поставив їх за відро, повне риб'ячих відходів та іншого дрібного сміття. А потім вирушив до своєї коханої в одних шкарпетках. Коли ж він повернувся, чобіт на місці не виявилося. Він точно знав, що поставив їх за відро для сміття, - але вони зникли безслідно.

"Що за чорт!" - подумав Улавес. Навпомацки спробував він відшукати чоботи в темряві й ледь не спіткнувся об них. І тут виразно почув, як хтось фиркнув і захихикав у кутку. "Добре, що я їх знайшов", - подумав він. Але чоботи були якось дивно важкі, ніби свинець. А коли він придивився, то побачив, що вони вщерть набиті сміттям із відра. Улавес так розлютився, що жбурнув чоботи об стіну, і з них розлетілися на всі боки риб'ячі молоки й обривки рибальських сіток. От ніссе була потіха! Його так розібрало, що він мало не луснув від сміху.

І ще відомий випадок про витівки ніссе. Сталося це в одному з тих старих білих дерев'яних особняків із високим парадним під'їздом, що пихато і незалежно височіють серед сусідських будинків. Господар - органіст, сухий старий хрич. Під носом у нього було чорно від нюхального тютюну. Через довге видатне підборіддя нижня частина обличчя його точнісінько схожа на молочник. Я ніколи не бачив цього обличчя без посмішки, але посміхався він так зарозуміло-зневажливо, що мене це завжди дратувало, і я першим поспішав відкланятися. Сестра його, яка стежила за будинком, була старою дівою. На шиї вона носила шнурок зі срібним сердечком, яке весь час відкривала і нюхала. Їй-то і довелося мати справу з ніссе.

На кашу для ніссе в цьому домі скупилися, і тому в помсту він пустував щосили. Ночами він так галасував, що ніде не можна було знайти спокою. На кухні з полиць летіли тарілки і миски, з плити валив дим і іскри сипалися - доводилося відчиняти і вікна, і двері. Ніссе обстрілював скло паперовими кульками, і вони тріскалися то тут, то там. Найгірше було взимку: ніссе відкривав горищні вікна, і снігу наносило цілі кучугури. Нехай ніссе в органіста з їжею було туго, зате веселощів хоч відбавляй!

Одного вечора сусіди бачили, як ніссе витанцьовує на сходах із сірою кішкою сестри органіста. Кішка шипіла і виверталася гірше за грішника на розпеченій сковорідці, адже ніссе тримав її за передні лапи і крутив навколо себе, наспівуючи:
Ми з тобою та стара наша,
Ми з тобою та стара наша
Гриземося, як звірі, за залишки каші!

Так, стара діва зі срібним сердечком на шиї багато чого могла розповісти про ніссі, якби захотіла. Тільки її брат-аристократ лише поблажливо посміхався, якщо про це заходила мова, і цідив зі свого молочника: "Ах, моя сестра і ці її історії про ніссе!.. Та вона просто дурепа".