Не за свою справу не берись

Жив один селянин. Він завжди сердитий був, вічно бурчав.

Якось увечері повернувся чоловік із сінокосу і почав кричати на свою дружину і всіляко її лаяти.

Нарешті він до того розійшовся, що в дружини ну всяке терпіння увірвалося. Вона сказала:

- Вічно ти незадоволений! Бурчиш, кричиш і лаєшся, як на базарі. Якщо хочеш, поміняємося роботою: я піду косити сіно, а ти залишайся, будь ласка, вдома і господарюй. Чоловік відповів:

- Добре, це по мені! Давай так і зробимо!

Другого дня, на світанку, дружина взяла косу і пішла з косарями на луг косити сіно, а чоловік залишився господарювати в хаті.

- Не забудь, принести мені обід у поле! - сказала дружина перед відходом.

- Гаразд, - сказав чоловік, беручись за справу.

Ось почав він із того, що став збивати масло. Попрацювавши трохи, він захотів пити; взяв глечик і пішов до льоху націдити собі пива.

Ось вийняв він із бочки втулку і підставив глечик під струмінь пива. Але в цей час почув, що до хати забралося порося.

Селянин щодуху кинувся з льоху в хату, щоб не дати поросяті зжерти всю олію.

Коли селянин прибіг, то діжка з маслом була вже перекинута і порося спокійно доїдало залишки сметани.

Ой як розлютився чоловік, забув про бочку з пивом і кинувся за поросям. А той тікати. Біля порога селянин наздогнав поросяти і так вхопив його чоботом у вухо, що порося звалилося замертво.

Тут тільки чоловік помітив, що все ще тримає втулку-то в руці. Він помчав назад у льох, щоб заткнути бочку втулкою, але, виявляється, пиво вже все витекло.

У коморі чоловік знайшов ще кілька горщиків зі сметаною, наповнив нею маслоробку і знову почав збивати масло.

Раптом він почув гучне мукання корови. Здогадався селянин, що корова стоїть у хліві досі негодована, хоча сонце вже було високо.

Став мужичок роздумувати: погнати корову в поле - пізно, не погнати - не можна. І вирішив він пустити корову на дах, критий дерном: свіжа, соковита трава вкривала весь дах.

Біля хати був невеликий пагорб. Чоловік перекинув дві дошки з цього пагорба на дах і ввів на нього корову.

"Тепер-то вже я буду розумнішим! - подумав він. - Не залишу олійницю в хаті, а то ще синочок, повзаючи по підлозі, зачепить її і перекине".

Тож чоловік прив'язав олійницю собі до спини і пішов із відром до колодязя, бо він вирішив напоїти корову.

Ледве нахилився він по воду, як сметана з олійниці полилася йому на голову, а потім - у колодязь!

Що тут робити? Став він лаятися і проклинати і корову, і дружину, і все на світі. А вже був полудень, і він, і дружина тепер залишилися до обіду без масла.

"Зварю-но я на обід вівсянку! - подумав чоловік і поставив на вогонь казан із водою.

Але тут йому спало на думку, що корова може впасти з даху і зламати собі ноги.

Тому чоловік виліз на дах, одним кінцем обмотав шию корови, а інший кінець пропустив через трубу. Увійшовши до хати, він міцно прив'язав цей кінець до свого пояса.

У цей час вода в казані вже закипіла і пора було засипати в неї крупу.

Раптом із даху долинув гуркіт: то звалилася корова й потягнула свого господаря через трубу. І що ж?

Корова, впавши з даху, повисла в повітрі, а мужик висів у трубі над котлом і коптився.

І обидва ніяк не могли звільнитися.

На їхнє щастя, прийшла з сінокосу дружина селянина. Вона зголодніла і, не дочекавшись чоловікового обіду, вирішила сама прийти додому й приготувати їжу.

Підійшла вона до хати та так і зойкнула: висить корова між небом і землею, а з пічної труби линуть відчайдушні крики чоловіка.

Ось уже коли вона посміялася, перерізаючи мотузку, на якій висіли і чоловік, і корова!

Корова впала, але піднялася і пішла, накульгуючи. А господар, весь у сажі, випав із труби просто в хату.

Ну нічого - всі залишилися живі й здорові. Але тільки чоловік відтоді назавжди запам'ятав, що буває з сердитими, буркотливими людьми, коли вони беруться не за свою справу.