Це розповідь про велику війну, яку Ріккі-Тіккі-Таві вів наодинці у ванній кімнаті просторого бунгало в Сеговлійському військовому поселенні. Дарсі, птах-кравець, допомагав йому, Чучундра, мускусний пацюк, що ніколи не виходить на середину кімнати та завжди крадеться по стінах, дала йому пораду; тим не менш, по-справжньому воював сам Ріккі-Тіккі.

Їхав козак дорогою-дорогою і заїхав в густий ліс; у тому лісі на галявині стояв стіг сіна. Зупинився козак перепочити трошки, ліг біля копиці й закурив люльку; та не помітив, як упала іскра в сіно. Сів козак на коня, від'їхав трохи, озирнувся і бачить - стіг сіна горить, а у вогні стоїть дівчина і промовляє:

- Козак, добрий чоловіче! Позбав мене від смерті. Сунь у вогонь свого списа, я по ньому виберуся.

Козак сунув списа у вогонь, а сам від жару назад відвернувся.

Жили-були на світі три поросятка. Три брати.

Усі однакового зросту, кругленькі, рожеві, з однаковими веселими хвостиками.

Навіть імена в них були схожі. Звали поросят Ніф-Ніф, Нуф-Нуф і Наф-Наф. Усе літо вони перекидалися в зеленій траві, грілися на сонечку, ніжилися в калюжах.

Але ось настала осінь.

Усі закохані знаходили в Афродіти захист і заступництво. Але ось покохала і сама Афродіта прекрасного Адоніса, сина царя Кіпру. Забула вона заради свого коханого світлий Олімп і квітучі сади Кіфери. Любив Адоніс полювати, і Афродіта полюбила полювання. Усі дні проводили вони разом у тінистих лісах і на крутих схилах сонячного Кіпру. Під палючими променями сонця весело ганялися вони за полохливими зайцями, оленями, сарнами.

Народилася Арахна в родині простих людей. Мати її померла, коли Арахна була ще маленькою, а слідом за нею помер і батько, фарбувальник тканин Ідмон. Залишилася Арахна сама, і щоб заробити собі на життя, вона ткала полотно і вишивала на ньому красиві візерунки. Такою майстерною майстринею стала Арахна, що скоро слава про неї пішла по всій Лідії. Звідусіль йшли люди в небагатий будиночок Арахни, щоб подивитися на її дивовижне мистецтво, помилуватися її роботою збиралися німфи з берегів золотоносного Пактола. 

Дивна істота, цей ніссе - у нього всього по чотири пальці на кожній руці, бо не вистачає великого. З ніссе краще дружити, бо своїми вісьмома коротенькими пальчиками він схопив якось одного силача і побив його так, що той залишився калікою на все життя. А взагалі-то ніссе не такий уже й поганий, якщо тільки, звісно, давати йому його законну кашу.

І каша з маслом не така вже й велика плата за все те, що він робить.