Царівна-змія (українська казка)

Їхав козак дорогою-дорогою і заїхав в густий ліс; у тому лісі на галявині стояв стіг сіна. Зупинився козак перепочити трошки, ліг біля копиці й закурив люльку; та не помітив, як упала іскра в сіно. Сів козак на коня, від'їхав трохи, озирнувся і бачить - стіг сіна горить, а у вогні стоїть дівчина і промовляє:

- Козак, добрий чоловіче! Позбав мене від смерті. Сунь у вогонь свого списа, я по ньому виберуся.

Козак сунув списа у вогонь, а сам від жару назад відвернувся.

Негайно дівчина обернулася змією, залізла на спис, ковзнула козакові на шию, обвилася навколо шиї тричі й узяла свій хвіст у зуби. Козак злякався, а змія заговорила людським голосом:
- Не бійся, козаче! Носи мене на шиї сім років та розшукуй олов'яне царство, а приїдеш у те царство - залишись і проживи там ще сім років. Відслужиш цю службу, щасливий будеш!

Поїхав козак розшукувати олов'яне царство. Багато минуло часу, багато води спливло, наприкінці сьомого року дістався до крутої гори; на тій горі стоїть олов'яний замок, навколо замку висока білокам'яна стіна. Поскакав козак на гору, перед ним стіна розсунулася, і в'їхав він на широкий двір. Тієї ж миті зісковзнула з його шиї змія, вдарилася об сиру землю, обернулася дівицею і з очей зникла - немов її не було. Козак поставив свого коня в стайню, увійшов до палацу і почав оглядати кімнати. Усюди дзеркала, срібло та оксамит, ніде не видно жодної душі людської. "Ех, - думає козак, - хто мене годувати й поїти буде?"

Тільки подумав - перед ним з'явився накритий стіл, на столі різні страви - всього вдосталь.

Довго залишався козак в олов'яному царстві, і взяла його нудьга смертна. Скрізь тільки стіни високі й немає навколо нікого. Схопив з нудьги добрий молодець палицю, і давай дзеркала та скло бити, стільці ламати. "Може, господар вийде та на волю випустить", - думає. Ні, ніхто не з'являється.

Ліг козак спати. Наступного дня прокинувся і вирішив поснідати; дивиться - немає нічого! "Ех, - думає, - ось погримів учора, а тепер голодуй!" Тільки-но покаявся, як зараз і їжа, і питво - все готово!

Багато часу минуло. Якось прокинувся козак уранці, вмився, одягнувся і вийшов на широкий двір. Раптом нізвідки не візьмися червона дівиця:
- Вітаю, козаче! Сім років минуло - скінчилося твоє ув'язнення. Знай же: я королівська дочка. Забрав мене злий чародій від батька, від матері, хотів узяти за себе заміж, але я не погодилася; ось він озлобився і перетворив мене змією. А ти мене розчаклував. Тепер поїдемо до мого батька. Стане він нагороджувати тебе золотою скарбницею і перлами, але ти нічого не бери, а проси собі бочечку, що в підвалі стоїть.

Запитує козак у королеви:
- А що це за бочечка?
- Покотиш її у правий бік - одразу диво-палац з'явиться, покотиш у лівий - палац пропаде.

Сів козак на коня, посадив із собою прекрасну королівну. Високі стіни самі перед ними розсунулися, і вирушили вони в дорогу.

Чи то довго, чи то коротко - приїжджає козак із королівною до короля. Король побачив свою доньку, зрадів, став козаку дякувати. Дає король козакові повні мішки золота й перлів. Каже добрий молодець:
- Не треба мені ні злата, ні перлів. Дай мені бочечку, що в підвалі стоїть.
- Багато чого хочеш, брате! Але заради дочки мені нічого не шкода! Бери.

Козак узяв королівський подарунок і вирушив по білому світу мандрувати.
Їхав, їхав, раптом бачить - сидить під деревом давній дідок. Просить старий:
- Нагодуй мене, козаче!

Козак зіскочив із коня, відв'язав бочечку, покотив його праворуч - тієї самої хвилини з'явився чудовий палац. Увійшли вони обидва в розписні палати і сіли за накритий стіл.
Козак наказав слугам нагодувати-напоїти гостя.

Не встиг вимовити - несуть слуги цілого бика і три казани пива. Почав старий їсти та хвалити; з'їв цілого бика, випив три казани пива і каже:
- Малувато, та робити нічого! Дякую за хліб і за сіль.

Вийшли дідок і козак із палацу, козак покотив свій бочонок у лівий бік - і палацу як не бувало.
- Давай поміняємося, - каже старий. - Я тобі меч віддам, а ти мені бочечку.
- А що в тебе за меч?

- Та це ж меч-саморуб; варто ним махнути - будь-яку силу незліченну поб'є! Он бачиш - ліс росте, дивись, зараз просіку зроблю.

Тут старий вийняв свій меч, махнув ним і каже:
- Йди, меч-саморуб, порубай дрімучий ліс! Меч полетів і давай дерева рубати та складати; прорубав просіку і назад до господаря повернувся.

Козак не став довго роздумувати, віддав старому барило, а собі взяв меч-саморуб, сів на коня і вирішив до короля повернутися.

А столицю того короля взяв в облогу сильний ворог; козак побачив рать незліченну, махнув на неї мечем:
- Меч-саморуб! Відслужи-но службу, порубай військо вороже!

І полетіли голови з плечей геть. Години не минуло, як ворожої сили не стало. Виїхав тоді король назустріч козакові,обійняв його й одразу ж вирішив видати за нього заміж прекрасну королівну.

Весілля було багате. На тому весіллі і я був, мед-пиво пив, по вусах текло, та в рот не потрапило.