Жив колись у одному селі хлопчик на ім'я Сабуро. Був він такий дурний, що сусіди прозвали його Дурний Сабуро. Якщо доручать йому одну справу, він абияк зробить, а якщо два доручать – все переплутає. Вічно впадав він в халепу. Батьки дуже засмучувалися, але все ж сподівалися, що Сабуро колись порозумнішає. Якось батько каже йому:

- Іди, Сабуро, і викопай батати. Все, що дістанеш із землі, розклади на грядці і просуши на сонечку.

У давнину жили в Японії демони з довгими носами. Називали їхню тенгу. Були у тенгу чарівні віяла: шльопнеш по носі однією стороною – починає ніс рости, шльопнеш іншою – ніс знову коротким стає.

Якось три маленькі тенгу грали в лісі з таким чарівним віялом. Пляскали один одного по носі то однією, то іншою стороною.

Побачив борсук чарівне віяло і подумав: «Ось би мені такий! Я б часу на дурниці витрачати не став! Я знайшов би, що з цим віялом робити!

За цвинтарем при храмі Сецанійї, в передмісті столиці, колись стояв одинокий маленький будиночок, в якому мешкала стара людина на ім'я Такахама. Через його спокійний доброзичливий характер усі сусіди любили старого, хоч і вважали його трохи зворушеним. Бо від людини, яка виконує всі буддійські церемоніали, очікують, що вона одружується і дасть продовження свого роду. Але він жив тут зовсім самотньо вже понад двадцять років.

Колись давно у густих лісах поблизу міста Мацумото жило безліч диких звірів. Про це дізналися мисливці і почали ходити до лісу на полювання. З ранку до вечора чулися в лісі крики та постріли. І з кожним пострілом звірів у лісі ставало дедалі менше. І нарешті настав день, коли з усіх звірів у лісі залишилися тільки борсук та лисиця з лисенем.

Довго борсук і лисиця не виходили зі своїх нір: вони боялися зустрітися з мисливцями. 

Сталося це багато років тому.

Стояло серед гір і лісів маленьке село. Весело і багато жили там люди. Водили вони дружбу з білими чаплями: багато було їх у тих місцях. Прилетять, над селом покружляють та біля річки сядуть. Жили селяни і чаплі у мирі та злагоді.

Але якось прийшло в те село велике лихо — настала посуха. Висохли річки та ставки. Навіть у криницях жодної краплі води не залишилося.

Давно-давно жили в одному гірському селі бідняки - старий зі старою. Дуже вони засмучувалися, що дітей у них не було.

Якось у сніговий зимовий день пішов старий у ліс. Зібрав він великий оберемок хмизу, звалив на спину і почав спускатися з гори. Раптом він чує поблизу жалібний крик. Дивись, а це журавель потрапив у сил, б'ється і стогне, видно, на допомогу кличе.
- Ах ти, бідолаха! Потерпи трохи… Зараз я допоможу тобі.