Учень чарівника

Був у однієї жінки синок на ім'я Перікін, тямущий не по роках. Раз мати йому й каже:

- Пора б тобі, синку, навчитися якомусь ремеслу стати на ноги. Що тобі до серця?

- Я б у чарівники пішов. Дуже мене цікавить темна магія.

Знайшла мати чарівника.

- Візьмеш, - питає, - синка в учні?

- Візьму, - відповідає, - але з однією умовою.

- Це з якою?

- А ось з яким: якщо за рік прийдеш ти за сином, але його не впізнаєш, залишатися йому в мене назавжди.

- Будь по-твоєму, - погодилася жінка.

Ось настав час, обернувся Перікін у голуба, полетів потай до матері та й каже:

- Як прийдеш за мною, чарівник перетворить усіх учнів на голубів. Насипле він на підлогу маїсу, а голуби ну клювати його! Я ж до зерна і не доторкнуся. Пострибаю, покружу навколо, та й годі. Запитає вчитель, чи пізнала ти мене, ти й кивні на самого непосидючого.

Прийшла мати до чарівника, вказав він їй на зграйку голубів і допитує:

- Один із цих голубів - твій син. Скажи, хто?

- Та той, що все підстрибує. Догадатися легко, йому й хлопчиськом на місці не сиділося.

- Твоя правда, сеньйора. Забирай його собі, він тепер у чаклунстві більше мого тямить.

Прихопив Перікін із собою найкращу чаклунську книгу чарівника і каже матері:

- Моя тепер чаклунська книга, допоможе вона нам розбагатіти. Завтра ярмарок. Перетворюсь я на корову, а ти продай її за півтори сотні дукатів. Та дивись, не віддай заодно бубонець: у ньому я і сховаюся.

Привела мати корову на ярмарок, підходить покупець та прицінюється:

-Скільки візьмеш за корову, голубонько?

- Півтори сотні дукатів, без бубонця; він не продається.

- Домовилися.

Повернувся селянин із коровою до себе, відвів її до хліва. Приходить на ранок задати їй корм, а ряби-то і слід простиг.

- Тепер я на коня перетворюся, - каже Перікін. - Веди його на ярмарок і проси триста дукатів. Тільки вуздечку збережи, в ній я і сховаюсь. Тим часом помітив чарівник пропажу чаклунської книги і одразу збагнув:

- Не інакше, справа рук Перікіна. Завтра ярмарок, цей шахрай напевно туди з'явиться. Подивимося, хто з нас хитріший.

Прийшов він на ярмарок, бачить – мати Перикина коня продає.

- Скільки, - питає, - візьмеш за коня?

- Триста дукатів.

- Тримай.

- Так, але вуздечка не продається! - схаменулась жінка.

- Я купив його з вуздечкою.

- Ні!

-Так!

Довелося тут судді повз проходити: він і скажи, що правий чародій. А той скочив на коня, хльоснув його батогом і вигукнув:

- Ну, тримайся, Перикін! Заплатиш мені за книгу!

Звелів він синам відвести коня в стійло і суворо заборонив його годувати і знімати з нього вуздечку. Але кінь так жалісно мотав головою і ворушив губами, що діти змилувалися:

- Бідолаха! Якось йому в вуздечці! Давай її знімемо!

Не встигли вони зняти вуздечку, обернувся кінь у форель і бултих у річку.

Побачив це чарівник, обернувся змією і в погоню. Форель і між каменями ковзала, і в водоспади кидалася, а не пішла від змії: та наздогнала її біля самого млина.

Звернулась тут форель у голубку, а змія орлом стала, тоді голубка мошкою обернулася і влетіла у віконце до принцеси. Став Перікін знову людиною та й каже красуні:

- Перетворюся я зараз на каблучку на твоїй ручці. Увійде сюди людина, попросить віддати перстень, ти не переч, а перстень-то з пальчика і срони, хай його на шматочки розлетиться! Наступи на найбільший уламок, а як ворухнеться він, прибери ногу.

Перетворився Перікін на перстень і стриб принцесі на пальчик. Увійшов тут чоловік: віддай, каже, принцеса, колечко. Та кільце йому простягла, та випустила, воно об підлогу вдарилося і розлетілося на шматочки, а принцеса на найбільший уламок і наступила.

Перетворився чоловік на курку і ну уламки клювати. Тут уламок під принцесою ногою ворухнувся, обернувся лисицею і з'їв курку.

А потім Перікін знову людиною став, повінчався з принцесою, і вони стали жити-поживати.