Був у однієї жінки синок на ім'я Перікін, тямущий не по роках. Раз мати йому й каже:

- Пора б тобі, синку, навчитися якомусь ремеслу стати на ноги. Що тобі до серця?

- Я б у чарівники пішов. Дуже мене цікавить темна магія.

Знайшла мати чарівника.

- Візьмеш, - питає, - синка в учні?

- Візьму, - відповідає, - але з однією умовою.

Жив у світі Хуан-дурник зі своєю дружиною Марією-шахрайкою. Щодня вирушав Хуан у поле – овець пасти, а дружина була дуже рада. Якось знайшов Хуан-дурник гаманець із золотими монетами. Відкрив його і каже:

– Скільки кругляшок! І без ланцюжка!

Повернувся дурень додому і каже дружині:

Пагорб, на якому знаходилася Покапалья, був такий крутий, що жителі навіть прив'язували під хвіст курям мішечки. Почне курка яйця нести, ті одразу і падають у мішечок, а не котяться вниз. Тому жителі Покапалья зовсім не були такими дурнями, як це заведено вважати. А приказка «Такий у Покапаллі народ: осел свистить – господар реве» звичайно ж була злим жартом.

Жили-були король і королева. І народилася в них дочка. Як раділи король із королевою!

Але недовго тривало їхнє щастя. З'явилася на палац відьма і перетворила маленьку принцесу на кобру. Наклала відьма на дитину страшне закляття: людська подоба повернеться до неї лише тоді, коли доторкнеться вона до тільця новонародженої дитини.