Циган і ковбаса

Прийшов циган до одного газди – хотів трохи посидіти на великому багатстві. Газди нема вдома, а газдиня принесла з комори добрячу ковбасу й смажить її на пательні. Циган дивиться  і ковтає слину. Потім почав казати:

– Жіночко, ваша хата є найфайніша у селі. Звідки то у вас?

– Тато мені збудував! – похвалилася багачка.

– Я теж хочу поставити таку файну хату. Дайте мені оту ковбасу, що у вас на пательні, аби-м зміряв нею, скільки ваша хата має уздовж і вшир.

– Та візьми,– відповіла улещена газдиня.

Циган узяв ковбасу з пательні й поміряв довжину та ширину хати. А потім сказав:

– Я піду, газдинько, й поміряю те місце, де побудую свою хату.

– Поміряй, поміряй і принеси швиденько ковбасу, бо треба її смажити – чоловік от – от надійде з роботи.

Циган закинув ковбасу па плече й пішов міряти землю.

Вернувся газда з поля, сів на лаву й каже:

– Підсмаж мені, жінко, ковбасу.

– Нема, чоловіче.

– А де вона?

– Циган випросив. Пішов міряти землю, де має будуватися. Зараз принесе.

Чоловік і жінка чекали, чекали. А циган і донині не приніс ковбаси!