Коли пончики падали з неба

Жив у світі Хуан-дурник зі своєю дружиною Марією-шахрайкою. Щодня вирушав Хуан у поле – овець пасти, а дружина була дуже рада. Якось знайшов Хуан-дурник гаманець із золотими монетами. Відкрив його і каже:

– Скільки кругляшок! І без ланцюжка!

Повернувся дурень додому і каже дружині:

- Маріє, подивися, скільки кругляшок я знайшов, а ланцюжка немає.

Марія тут же збагнула, що до чого, і чоловікові суперечити не стала. Забрала монети і каже:
- Ні на що ці кругляшки не годяться, навіть на ланцюжок не нанижеш.

Того ж вечора напекла вона пончиків, багато-багато. Піднялася на дах і давай їх у димар кидати. А Хуан-дурник тим часом біля вогню грівся. Бачить: пончики сиплються. Набрав повних рук і пішов дружину шукати. Кричить:
– Маріє! Пончики з неба падають!

Спустилася дружина з даху і чоловікові суперечити не стала, нехай наїсться досхочу. А сама пішла в стійло, попону на годівницю накинула, зліва від ослиці одну свічку поставила, праворуч – іншу і каже чоловікові:
- Пора, чоловік, ослиці корм задати.

Увійшов Хуан у стійло і відразу втік. Кричить:
- Маріє, ослиця наша обідню служить!

Другого дня Марія не стала чоловіка в поле посилати: ще розповість комусь про вчорашнє. Відправила вона його до школи, грамоти вчитись. А Хуан все про свої вівці думає. Побачив у букварі «б» та «а» і каже:
- Ба, ба, відвела овець стежка!

Побачив «б» і «е», каже:
– Бе, бе, йдуть вівці стежкою!

Довелося дружині його зі школи забрати. Другого дня вирушив Хуан знову в поле.

Зустрічає дорогою вершника, той його й питає:
- Скажи, чи не знаходив ти гаманця?
- Знаходив, - відповідає Хуан.
- І що ти з ним зробив?

- Додому відніс, дружині віддав. Тільки вона сказала, ні на що ті кругляшки не годяться, навіть на ланцюжок не нанижеш.
- Ах ось воно що. Я глянув би на них. Проведи мене до себе додому.

Привів Хуан. Той і каже Марії, щоб повернула йому його гаманець. Марія у відповідь:
- Який гаманець? Нічого не знаю.

А Хуан їй:
– Як же так, Маріє? Пам'ятаєш, ти мене тоді ще послала до школи?

Здивувався проїжджий, що такий дурник у школу ходить. А потім і не таке почув:
- Ну, пам'ятаєш, коли ще пончики з неба падали, а наша ослиця служила обідню?

Тут вершник і каже:
- Вибачте, пані, бачу, дарма я вас потурбував.
І поскакав геть, а шахрай Марія і з грошима залишилася, і купила чоловікові отару овець удвічі більшу за колишню.