Було те чи не було — мешкав в одній країні скотар. Був він чесний, працьовитий і тверезий, ніколи й нікого не ображав, і всі його череди та отари паслися в горах та на луках без нагляду, і ні звір їх не ображав, ні чоловік, бо не було в нього ворогів.

У тій же країні жив один ледар і нероба. Нічого він не робить і рушити йому ліньки. Інші працюють, а він боки відлежує, так і живе у злиднях, тільки на долю скаржиться.

Блоха і мураха потоваришували. Пішли разом. Прийшли до одного струмка. Блоха сказала мурасі:

— Я перестрибну, а ти?

— А я не перестрибну! — каже мурашка.

Блоха - скок! — і перескочила на той бік, а мурашка — скок! - І впав у воду. Став мурашка просити блоху:

— Блошко, сестричко, допоможи, не губи, дай вилізти з води.

Давно це було, дуже давно. На той час селяни святкували початок жнив. Одягалися на краще і виходили в поле з серпами, але в перший день люди більше веселилися, ніж працювали.

В одному селищі жили три брати, бідні-бідні. Навіть у свято жнив їм не було чого взяти з собою поїсти-попити, крім шматка черствого хліба та глека води.

Ото вийшли селяни в поле, попрацювали трохи і сіли святкувати. Пісні співають, жартують, веселяться, тільки брати сидять похмурі.

Була на світі, а може, й ні, дуже бідна вдова, і був у неї маленький хлопчик. Хоч і працювала вона денною, жила в злиднях — годувала сина гірким сирітським хлібом, напувала солоними сльозами.

Підріс хлопчик і каже матері:

— Досить тобі однієї мучитися, піду в найми!

— Добре, синку, йди, та тільки не забувай мене!