Добрий пастух і допитлива дівчинка

Була на світі, а може, й ні, дуже бідна вдова, і був у неї маленький хлопчик. Хоч і працювала вона денною, жила в злиднях — годувала сина гірким сирітським хлібом, напувала солоними сльозами.

Підріс хлопчик і каже матері:

— Досить тобі однієї мучитися, піду в найми!

— Добре, синку, йди, та тільки не забувай мене!

— Буде час — навідаю, а ні — подам про себе звістку,— відповів хлопчик і вирушив у дорогу.

Прийшов хлопчик до царя:

— Візьми мене до пастухів, великий пане! Багато років годувала мене бідолашна мати. Настала тепер моя черга годувати її.

— Як не взяти такого розумного! Цінуєш турботу матері, буде від тебе толк. Паси моїх овець три роки.

Пасе хлопчик овець, очей з них не спускає, береже від спеки та холоду.

Минуло три місяці. Вирушив хлопчик відвідати матір, повіз їй овечий сир, олію, муку.

Іде хлопчик і бачить — маленька гадюка на дорозі. Відніс він її до кущів і каже:

— Не виповзай на дорогу, дурненький, розтопчуть тебе!

А змієня знову повзе на дорогу — нерозумний ще.

Хлопчик знову відніс його до кущів подалі і не дав загинути.

Відпрацював хлопчик свій термін, настав час повертатися до матері. Дав цар пастуху овець за працю і відпустив додому.

Крокує хлопчик дорогою, грає на сопілці, жене овець. І раптом бачить - змія на дорозі!

— Доброго дня, людино, пізнаєш мене? — каже змія людським голосом. Обдарую тебе за твою доброту — розумітимеш мову рослин і мову всіх тварин. Вівця забекає, кінь зарже, собака загавкає, птах защебече, дерево зашумить - все зрозумієш. Тільки пам'ятай: проговоришся про своє вміння — обернешся в камінь,— сказала змія і ковзнула в кущі.

Стоїть пастух як укопаний. Думає - привиділося. Підійшов до старого дерева і постукав кинджалом по стволу, ніби зрубати збирається.

- Ні-ні, мене важко зрубати. У мене твердий ствол, кинджал зламаєш! Зріж краще молоде деревце,— сказала старе дерево.

Підійшов пастух до молодого деревця, а воно заплакало:

- Я хочу вирости великим. Не губи мене!

Усміхнувся хлопчик. Погнав отару далі. Спіткнулася одна вівця об камінь і пробурчала сердито:

— Щоб тобі скам'яніти!

Смішно стало пастуху, посміхається. Іде він далі, жене овець. Позаду всіх шкутильгала стара кульгава вівця, а поруч біг баранець. Чує хлопчик, забекав баранчик:

— Мені так шкода тебе, мамо. Ти шкутильгаєш і весь час відстаєш від інших.

— Гей, синку, думаєш, я справді кульгава? — сказала баранцю стара вівця.

Хлопчик подумав: «Треба берегти цю вівцю. Без неї від усієї отари користі не буде».

Іде хлопчик далі. Бачить — на краю дороги стоїть будиночок. На подвір'ї сушиться зерно, а маленька дівчинка стереже його, відганяє птахів.

Помітила вона пастуха на дорозі, злякалася і шмигнула до хати. Тільки вона зникла, злетілися з шумом птаха, почали клювати зерно.

- Дякую, пастух! Нехай у тебе буде стільки овець, скільки тут зерна! Наїмося досхочу, доки пройде твоя отара! — цвірінькають птахи.

Розсміявся хлопчик і відігнав птахів. Вибігла дівчинка у двір і питає:

— Ти чого смієшся?

Пастух нічого не відповів - не можна порушити наказ змії, - мовчки пішов далі. А дівчинка за ним. Іде і все питає, чого він сміявся. Набридла Хлопчикові цікава дівчинка. Зупинився він у полі під старим дубом І ліг, ніби хоче спасти. «Може, піде,— думає він,— відчепиться від мене».

А на дереві сиділи ворона та воронятко.

— Я цій людині очі зараз виклюю! — прокаркав воронятко.

— Стривай, малюку,— каже мати.— Чоловік хитрує, може, він не спить Схопить тебе і вб'є.

Не послухалося воронятко. Злетів із дуба і тільки хотів клюнути хлопчика в око, як попався! Впіймав хлопчик воронятко!

- Мамочка, допоможи! Мамочка, допоможи! — закричало воронятко.

— Ну, як я допоможу тобі, дурний? Розумів би людина нашу мова, сказала б йому, що під дубом закопано глечик із золотом, відпустив би він тебе в подяку за це — озвалася ворона-мати.

Хлопчик випустив воронятко, розколупав ціпком землю і знайшов глечик із золотом.

Цікава дівчинка все це бачила і дуже здивувалася.

— Скажи, чого ти сміявся? Скажи, як ти дізнався, що тут золото закопане? - Пристала до нього з розпитуваннями.

— Нічого я не скажу! Відчепися ти від мене!

Не відстала від нього цікава дівчинка. До самого села йшла за пастухом і все твердила - скажи та скажи! Розсердився хлопчик:

— Якщо тобі скажу, то в камінь звернуся! А мені хочеться мати побачити!

Все одно не відстала від нього дівчинка: дуже цікава була і вперта.

Прийшов хлопчик додому, а дівчинка поговорити з матір'ю не дає. Залагодила своє:

— Говори швидше, що ти сміявся! Мені додому треба, птахи зерно розклюють!

Вийшов хлопчик у двір і чує, як півень каже кішці:

- Що ти сидиш нудна? Вставай, побігай!

— Добре тобі гасати по двору, курей ганяти, а в мене таке горе! — А чого тобі сумувати?

- Як - чого? Видасть хлопчик зараз свою таємницю цій дівчинці і звернеться у камінь! Хто нас тоді годуватиме?

— Невже такий дурний хлопчик? Взяв би хмиз й відбив би у дівчини бажання цікавитись,— сказав півень.

Здивувався хлопчик розважливості півня. Схопив хмиз і назавжди відучив цікаву дівчинку питати про те, що її не стосується.

Сподобався візирам винахідливий, тямущий хлопчик, сподобалися його розумні слова.

— Такий розумний хлопець гідний бути спадкоємцем,— сказали вони й повезли його до царя.