Гість-старий

Давно це було, дуже давно. На той час селяни святкували початок жнив. Одягалися на краще і виходили в поле з серпами, але в перший день люди більше веселилися, ніж працювали.

В одному селищі жили три брати, бідні-бідні. Навіть у свято жнив їм не було чого взяти з собою поїсти-попити, крім шматка черствого хліба та глека води.

Ото вийшли селяни в поле, попрацювали трохи і сіли святкувати. Пісні співають, жартують, веселяться, тільки брати сидять похмурі.

Раптом з'явився на полі нікому невідомий старий. Іде повз селян, вітається. Усі відповідають, та ніхто не частує, поїсти-попити не пропонує. Підійшов старий до братів, привітався.

— Присядь, батьку, поїси з нами,— каже молодший брат.

— А чим пригощати збираєшся? — дивуються старші брати.

— Що самі їмо, то й йому дамо!

Присів старий до них і питає:

— Усі співають, усі веселяться, а ви чого невеселі?

- Які веселощі - порожній хліб їсти та водою запивати!

— Нічого, налийте, хоч вип'ємо води,— весело каже старий.

Взяв молодший брат глечик, а в ньому густе червоне вино! Випили і почали заїдати черствий хліб.

— Подивіться на ту гірку, чи не вівця там? - Запитує старий.

— Ні, це великий камінь,— відповідає старший брат.

— А ти, глянь, може, й не камінь.

Піднявся молодший брат на гірку, дивиться, а там — туша відгодованої вівці та білий хліб поряд, ніби для нього призначені.

Засмажили брати вівцю, і пішов бенкет горою. Затягли брати веселу пісню. Дивуються женці, сміються: чого голодранці розспівалися і чим вони гостя пригощають — адже самим нема чого їсти!

Закінчили вони бенкетувати, і питає старий старшого брата:

— Чого ти хочеш, як тебе наділити?

— Мені б землі небагато, прогодував би я тоді сім'ю!

— Буде в тебе земля та їжа, доки будеш гостинним.

Потім питає старий середнього брата:

- А ти про що мрієш?

- Мені б худобою обзавестися!

— Добре, будуть у тебе череди огрядні, поки будеш гостинним.

І звертається старий до молодшого брата:

— Скажи й ти, синку, чого тобі хочеться?

— Добру господиню в хаті, щоб гостей вітала і всяка справа любила.

— Важке завдання ти мені поставив! Відповідних на світі всього дві — одна заміжня, у другої нині ввечері весілля. Та так і бути, спробую, може, зможу віддати її за тебе.

Наділив старий старшого брата землею та хлібом, середнього — великим стадом, а молодшого привів до царського палацу, де йшло весілля.

Старий цей був чарівник. Викликав він дощ, вітер, щоб привід просити притулку, і постукав у двері. Відкрили слуги, і попросив старий впустити їх, негоду перечекати. Але не дозволив цар мандрівників впускати: чужі люди, мовляв, на весілля лихо можуть накликати.

Ступив тоді старий двері ногою і розніс її.

Увійшли непрохані гості до зали. А там народу повно, наречений із нареченою сидять за весільним столом.

— Іди прожени нареченого і сядь поруч із нареченою,— каже старий хлопцеві.

Той так і вчинив. Розгнівався цар, розгнівався.

— Даремно ти сердишся! — каже йому старий.— Ось цей бідняк її наречений, а не царевич. А не віриш, то перевіримо! Дамо обом по черешку лози. У кого зацвіте лоза і дасть виноград, тому дістанеться наречена.

Цар подумав, що старий з глузду з'їхав, але все-таки погодився.

Принесли живці, дали в руки царевичу та бідняку. Живець у руці бідняка налився соком, зазеленів листям, а потім покрився гронами винограду. А живець у руках царевича залишився таким, яким був.

Нахмурився цар, а старий засміявся.

— Все одно не віддам вам наречену! — кричить цар.

- Віддаси! Як не віддаси! Бідолаш її наречений, а не царевич! Не віриш, то зараз побачиш! Хто з нас має рацію, у того в руках смажений фазан оживе і злетить.

Взяв цар фазана зі блюда — не оживає. Взяв старий смаженого фазана - сперся птах, змахнув крилами і злетів під стелю.

— Все одно не віддам наречену! — кричить цар.

— Дівчина сама піде за того, хто танцює на вістрі кинджала! — відповідає старий.

Не хочеться царевичу втрачати наречену. Вийшов він танцювати. Настав на вістря кинджала і поранив ногу.

Вийшов танцювати бідняк і закружляв у танці на вістря кинджала.

Піднялася наречена, підійшла до бідняка — ніхто не наважився втримати її.

Залишила наречена палац разом зі старим і юнаком. Прийшли вони туди, де мешкали брати. І поставив старий молодим новий дім на краю селища. Зібрав він їх усіх і сказав на прощання:

— Будете щасливими, доки будете гостинними.

Зажили брати щасливо, не знають більше ні горя, ні злиднів.

Минув час, може, мало, а може, й багато. І ось вирушив одного разу старий навідатися до братів, дізнатися, як вони живуть, як його наказ виконують. Викликав він дощ, вітер і постукав у дім старшого брата:

— Зроби милість, притулок на ніч.

— Іди геть, на вас, на людей, хліба не напасешся!

— Коли так, живи, як і раніше! — мовив старий і постукав до середнього брата.

Середній брат теж не впустив несподіваного гостя.

— І ти живи, як і раніше! — сказав старий і подався до молодшого брата.

Постукався. Відчинила двері господиня. Не впізнала вона старого.

— Пусти мене, добра жінка, переночувати.

— Заходь, гостем будеш,— запросила вона, хоч і не часом був гість — чоловік у неї лежав при смерті.

Усадила жінка старого, а сама зарізала курку, приготувала вечерю і почала накривати на стіл.

— Де ж господар? — питає старий.

— У своїх родичів,— збрехала вона — не хотіла псувати гостю настрій — і пішла в льох за вином.

Старий знав, що господар лежить хворий у сусідній кімнаті і вилікував його.

Жінка принесла вино і бачить — за столом її чоловік, здоровий! Здивувалася вона, але виду не подала, а сказала:

— Добре, що ти повернувся, нудно гостю без господаря.

— Дякую,— каже старий.— Хорошими ви були люди, і доля у вас буде хороша.

З цього дня молодший із братів почав жити ще краще, а старші бідували, як і раніше.