Щастя

Було те чи не було — мешкав в одній країні скотар. Був він чесний, працьовитий і тверезий, ніколи й нікого не ображав, і всі його череди та отари паслися в горах та на луках без нагляду, і ні звір їх не ображав, ні чоловік, бо не було в нього ворогів.

У тій же країні жив один ледар і нероба. Нічого він не робить і рушити йому ліньки. Інші працюють, а він боки відлежує, так і живе у злиднях, тільки на долю скаржиться.

Ось зустрічає його якось цей скотар. Вітає бідняка, питає:

— Як ти живеш, друже?

— Та що моє життя,— засмутив той,— ледве дихаю з голоду.

— Ходімо до мене, — каже скотар, — попрацюй у мене рік, допоможи на гумні та при збиранні винограду, дам тобі пару добрих бугаїв — зореш, засієш собі поле, ситий будеш.

Подумав ледар:

«От ще, працювати на нього, надриватися за пару биків, краще піду та сам відберу собі з його череди, що хочу. Кажуть, так і пасуться вони без нагляду, хто мені завадить?

Подумав і пішов.

Піднявся в гори, бачить — розсипалась худоба по пасовищу, а пастухів — жодного. Подивився він на це багатство — так і занурилося серце від заздрості. Підійшов ближче, але тільки він наблизився до череди, як раптом забрязкотіло щось, і помчало все це безліч корів, бугаїв та овець; біжать, ревуть, всі в одному місці скучили.

Підійшов і цей ледар. Бачить — стоїть серед худоби крихітний чоловічок, а корови, вівці лащаться до нього, хто в обличчя лизне, хто в руку, а він пестить їх, погладжує по вовні.

Здивувався ледар, питає:

— Хто ти, що за творіння, де ти був, звідки раптом узявся?

— А я щастя хазяїна цього стада, — каже чоловічок, — тільки я й стережу всю його худобу, нікому торкнутися не даю.

— А де моє щастя? — питає бідняк.

— Твоє щастя перебуває на такій горі, під таким кущем, — каже цей чоловічок.

— А знайду я своє щастя, коли я піду туди?

- Чому ж не знайти, знайдеш! — каже чоловічок.

Пішов ледар, брехав, брехав, таки добрів до вказаної гори. Шукає, шукає своє щастя, аж ніяк не знайде. Втомився, приліг з горя під деревом і задрімав.

Проспав добряче. Прокинувся, а сонце вже й заходить. Раптом чує — хтось зітхає.

Підвівся він, шукає — хто це так зітхає?

Бачить — лежить під кущем обгризеного терну чоловічок — шкіра та кістки, лежить, стогне, охає.

— Хто ти, що за творіння, чого валяєшся тут? — питає ледар.

— А я твоє щастя, — каже чоловічок.

- Ах ти, нероба! — розсердився ледар. — Яке ж ти моє щастя, коли валяєшся тут та стогнеш? Я з голоду помираю, а ти лежиш собі і думати про мене не думаєш?

— Добра людина, — каже це щастя, — ти лежиш та спиш, і я лежу та сплю. Ти сидиш без діла, а я тим паче. Встань, поворуши рукою, попрацюй, і я тобі порадію - тоді й достаток прийде.

Пішов цей бідняк. Почав працювати. Трудиться, не шкодує сил. Позбувся злиднів, став на ноги, одружився, завів сім'ю і зажив собі без суму.