Витівки Кампріано

Жив у світі селянин. Звали його Кампріано. І були в нього дружина та осел. Ось якось працював він у полі, а мимо проходили цигани. Запитують вони його:

- Що робиш, Кампріано? Ходімо прогуляємося!

Кампріано взяв осла і подався за ними. І так кілька разів. Одного ранку Кампріано поклав кілька золотих монет під хвіст своєму ослу. А повз знову проходили цигани.

Кампріано каже їм:
- Я з вами!

Взяв осла і пішов із ними.

А справа була навесні. Сонечко світить, трава зелена довкола… Осел так трави наївся, що став спорожняти свій шлунок. Золоті монетки в нього з-під хвоста й вилетіли.

Здивувалися цигани: - Що це? Твій осел заробляє гроші?
А Кампріано відповідає: - Так! У цій тварині – все моє багатство!

Стали просити цигани: - Продай нам осла!
- Та хто ж такого віслюка продає!
– А якби він продавався, то скільки б він коштував?
– Все одно не продам! Але якби ви дали мені триста скудо...

Набрали цигани триста скудо, забрали осла і вирушили додому. Вдома розстелили на підлозі білі простирадла – вранці, кажуть, золоті гроші збиратимемо. На світанку дивляться цигани, а на простирадлах щось жовте. Та це гній!

Розсердилися цигани і вирішили побити Кампріано. Схопили вила і побігли до його будинку. У вікно виглянула дружина Кампріано:
- Немає його! Він у винограднику.

Побігли цигани до виноградника і кричать:
- Виходь! Ми тебе поб'ємо!

Виглянув Кампріано з виноградника і питає:
– Та за що?
- Твій осел не робить жодних грошей! Один гній! – грізно кажуть цигани.

Кампріано не розгубився:

- Треба подивитися, чим ви його годуєте. – Свіжою травою та пійлом, – відповідають цигани.
- Та ви його зовсім втомили! Він їсть тільки грубу їжу - ось від неї і сила робити гроші. Прийде мені оглянути осла. Якщо він здоровий, я заберу його із собою, а якщо поганий – залишу вам. Тільки додому забіжу.
- Гаразд, та скоріше повертайся.

Прибіг Кампріано додому і каже дружині:

- Постав на плиту варити квасолю. А коли ми увійдемо в будинок, зроби вигляд, ніби виймаєш киплячу квасолю з шафи.

І Кампріано пішов із циганами за ослом. Той стояв на простирадлах, а навколо були гори гною.
- І як це він не здох! - Вигукнув Кампріано. - Для роботи він уже не годиться. Бідолашний осел!

Цигани розгубилися: - Що ж тепер робити? Ми самі винні!
- Гаразд... Ідемо до мене обідати і помиримося.

Прийшли вони до будинку Кампріано і бачать двері на замку. І тут його дружина виходить із стійла. Відчинила двері, і ввійшли вони до хати. А вогню на плиті нема.

Запитує Кампріано дружину:
- Ти що, не приготувала обід?
- Та я тільки з поля повернулася! Та ви не хвилюйтесь.

Накрила вона на стіл, підійшла до шафи, а там – каструля з киплячою квасолею.

Здивувалися цигани: - Каструля кипить у шафі? Без вогню!
- Так, така ось у нас диво-каструля, - сказав Кампріано. - Ми йдемо в поле і знаємо, що обід завжди буде готовим.

Стали просити його цигани:
– Продай нам цю каструлю!
- Та ви що!
– Продай! Ось тобі триста бідно.
Кампріано продав каструлю за триста мізерно, і цигани пішли.

Говорить йому дружина:
– Тебе за осла мало не побили. А тепер що ти робитимеш?
- Зачекай, я зараз повернуся!

Пішов Кампріано до м'ясника і купив бичачий міхур. Наповнив його свіжою кров'ю та й каже дружині:
- Сховай його на грудях і не лякайся, коли я кинуся на тебе з ножем.

А тут уже й цигани прибігли – з ціпками та кілками:
– Віддай наші гроші, чи ми тебе поб'ємо!
- Що трапилося?
- Ти сказав, що ця каструля кипить без вогню. Ми пішли на роботу, а квасоля так і залишилася сирою.
– Заспокойтесь! Це моя дружина щось переплутала. Мабуть, дала вам не ту каструлю.

Покликав він дружину і каже:
- Зізнавайся! Ти що, дала цим людям не ту каструлю?

А дружина відповідає:
– Не віддам нікому свою каструлю!

Кампріано як закричить:
– Ах ти, негідниця! - Він схопив ніж і встромив його прямо в міхур, захований у дружини на грудях.

Кров як бризне на всі боки! Жінка впала на підлогу і лежить не ворушиться.

Закричали цигани з жахом:
- За що ти вбив свою дружину? За якусь каструлю?
Подивився Кампріано на дружину і вдав, ніби йому шкода її. - Ну нічого! Нині вона оживе.

Витяг з кишені тростину, поклав до рота дружині, дмухнув у неї три рази, і жінка встала, здорова й неушкоджена.

Цигани роти розкривали:
– Продай нам цю тростину!
- Нізащо!

Але цигани все просили і просили, і Кампріано продав їм тростину за триста скудо. Повернулися цигани додому, і перерізали всіх овець у таборі, і почали дмухати в соломинку. Та куди там! Зрозуміли вони, що провів їх Кампріано, зібрали свої пожитки і поїхали далі білим світом. Шукати розуму.