Веселий швець

Жив на світі швець з великим горбом. Було в нього семеро синів. Звали їх Перротто, Джіанотто, Рінальдотто, Ермінотто, Арріготто, Амброджіолотто та маленький Пеппіно. Та ще семеро дочок. Звали їх Нінетта, Джілетта, Джованетта, Ермеллінетта, Лауретта, Гелізетта та маленька Кателліна.

Порахуйте-но – сім та сім, це буде чотирнадцять дітей. А скільки ж у цих дітей ніг? Ух ти, аж двадцять вісім. А скільки ж потрібно черевиків? 

Думаєте, двадцять вісім? А от і ні. А самого шевця та його дружину порахували? На всю родину потрібно тридцять два черевики. Ось скільки!

Шевцю доводилося так багато черевиків для своєї сім'ї, що ледве вистачало часу шити на замовлення. Тому сім'я їла один день хліб із водою, інший день – воду із хлібом.

Але швець не сумував. То був дуже веселий швець. Працює – співає, відпочиває – танцює. Він і пісеньку про себе придумав:

Я молотком стукаю – тук-тук – Не покладаючи рук. Роботу скінчу і одразу піду у веселий танок.

Якось веселий шевець пошив три пари черевиків і вирішив їх продати у сусідньому містечку на ярмарку. Закинув він черевики за спину і попрямував дорогою. Іде, а черевики стук-бряк по горбу, стук-бряк по горбу.

«Все добре, – думає шевець, – тільки горб мені ні до чого».

Прийшов на ярмарок – з одним поговорив, з іншим посміявся. І забув про горб.

Черевики в нього миттю розхопили. На виручені гроші швець накупив купу подарунків своїй сім'ї, склав їх у мішок, закинув за спину і подався назад. Іде, а мішок з подарунками стук-бряк по горбу, стук-бряк по горбу.

"Ні, - думає шевець, - все-таки горб мені ні до чого".

Тим часом почало сутеніти. А додому ще далеко. Вирішив швець звернути в ліс і піти до свого селища прямо. Поки йшов лісом, зовсім стемніло. Добре, ще, що місяць зійшов. І ось при світлі місяця швець побачив... Кого б ви думали? Лісова фея. Вона була маленька-маленька. Фея сиділа на пеньку і плакала.

– Чому ти плачеш? - Запитав її швець.

– Мені нудно, – відповіла фея.

- Нудно? А ось мені ніколи нудно не буває. І він заспівав:

Я молотком стукаю – тук-тук – Не покладаючи рук. Роботу скінчу і одразу піду у веселий танок.

Фея втерла сльози та посміхнулася.

– Але це ще не все, – сказав швець. - Слухай далі:

Труджуся, танцюю - стільки справ. Що ніколи нудьгувати...

Хто черевики мої надіне, той повік танцюватиме.

- Так зший мені швидше черевички! - Вигукнула фея.

- Миттю пошию, - відповів швець.

Він зірвав два листочки подорожника, замість дратви у справу пішла суха стеблинка, замість голки – соснова хвоїнка. Скоро черевики були готові. Фея почала їх приміряти. Швець подивився, а феї нема.

– Ой! — почувся голосок із лівого черевика. — Вони мені, здається, великі.

- Так, трохи великі, - сказав шевець. - Ну нічого. Я зараз пошию тобі інші.

Він нахилився, зірвав два маленькі листочки конюшини і пошив черевички точно по ніжці феї. Тільки вона їх надягла, як швець заспівав свою пісеньку, і фея кинулася в танець.

Всю ніч танцювали фея та швець. А коли зайнялася зоря, фея сказала:

- Ох, і натанцювала ж я! Ти добре мене повеселив. Скажи, що тобі за це дати?

– Дати? – здивувався шевець. - Та мені нічого не треба.

Потім він трохи подумав і сказав:

– А чи не можеш ти взяти в мене горб? Я б із задоволенням позбувся мого горба.

– То за чим же справа стала! – відповіла фея.

Вона схопилася на пеньок і торкнулася чарівної палички до горба шевця. Горб миттю зник, наче його й не бувало.

- Дякую! – вигукнув шевець, поцілував фею і подався додому.

Щойно він увійшов у селище, назустріч йому трапилася стара сусідка. У неї теж був горб. Тільки не ззаду, а спереду. Побачила вона шевця, і очі її розгорілися від заздрощів.

- Е, куме! Ти це чи не ти? Де твій горб?

Тут швець розповів старій, як усе сталося. Наступної ночі стара вирушила до лісу.

- Як добре, що ти прийшла! - Закричала фея, побачивши стару. – Мені нема з ким сьогодні потанцювати.

– Тільки в мене й турботи, що танцювати з тобою, – сердито відповіла стара. .

- А швець зі мною танцював, - сказала фея. - Але якщо ти не хочеш, давай заспіваємо пісеньку.

- Ще що вигадала! - пробурчала стара.

– А швець зі мною співав, – сказала фея.

- Нероба твій швець, та й ти ледаща. Вам би все співати та танцювати. Попрацюй краще своєю чарівною паличкою.

– Добре, – погодилася фея. – Тільки знай: моя паличка може дати, може взяти. То що ж – дати чи взяти?

"Скажу - взяти!" – подумала стара. Розкрила рота і крикнула:

– Дати! Дати! - Недарма вона славилася найжадібнішою жінкою в селищі.

- Ну що ж! Отримуй, – посміхнулася фея.

Вона скочила на пеньок і доторкнулася до старої чарівної палички. На спині старої миттю виріс горб.

Стара і кричала, і лаялася, - нічого не допомагало.

Так і залишилася стара жити з двома горбами – один спереду, другий позаду.