Про рибалку та його дружину

Жив колись рибалка зі своєю дружиною. Жили вони разом у бідній хатинці, біля самого моря. Рибалка виходив щодня до берега моря і ловив рибу, так він і жив, що все рибу ловив.

Ось сидів він одного разу з вудкою і все дивився на дзеркальну воду; сидів він і сидів. Раптом опустилася вудка на дно, глибоко-глибоко; став він її витягувати і витяг велику камбалу-рибу. І каже йому камбала-риба:

— Послухай, рибалку, прошу тебе, відпусти мене в море! Не риба камбала, а зачарований принц. Ну, що тобі буде користі, що ти мене з'їси? Не до смаку прийду я тобі. Відпусти мене в море, щоб знову плавати.

— Ну, — каже рибалка, — чого мене вмовляти? Камбалу, що вміє говорити людським голосом, я й так відпущу на волю.

І він відпустив її знову в чисте море. Опустилася вона на дно і залишила за собою довгий струмок крові. Здивувався рибалка і повернувся до дружини у свою бідну хатинку.

— Що ж ти, — каже дружина, — нині нічого не спіймав?

— Ні,— каже рибалка,— упіймав я камбалу-рибу, а вона сказала, що вона зачарований принц, от і відпустив я її назад, хай собі плаває в морі.

— І ти в неї нічого не випросив? - Запитала дружина.

- Ні, - відповів рибалка, - чого мені було бажати?

— Ех, — сказала дружина, — адже погано нам живеться в бідній хатинці, погано в ній пахне, дивись, яка вона брудна, випросив би ти краще хату. Іди та покликати назад камбалу-рибу, скажи їй, що хочемо ми краще. Вона вже напевно виконає прохання.

— Ох,— сказав рибалка,— невже мені знову йти туди?

— Та ти ж її спіймав і випустив у море, вона вже все зробить. Іди, щасливої тобі дороги!

Не хотілося йти рибалці, але він не наважився суперечити дружині і пішов до моря.

Прийшов на берег. Позеленіло море, потемніло, не сяє, як і раніше. Підійшов він до моря і каже:

Чоловічок Тімпе-Те,

Риба-камбала у воді,

Ільзебілль, моя дружина,

Проти волі шле мене.

Припливла камбала-риба і питає:

— Ну, чого їй треба?

— Ех, — відповів рибалка, — адже я тебе спіймав, а дружина мені каже, ніби я маю щось у тебе випросити. Не хоче вона більше жити у своїй бідній хатинці, хоче жити у гарній хаті.

- Ну, іди, - каже йому камбала-риба, - все тобі буде.

Повернувся рибалка додому. Бачить — на місці бідної хатинки стоїть гарна нова хата, і сидить його дружина перед дверима на лавці. Взяла його дружина за руку і каже:

— Ну, заходь, подивися, тепер куди краще.

Увійшов він у хату, а в хаті чисті сіни та ошатна кімната, і стоять у ній нові ліжка, а далі комора і їдальня; і всюди полиці, а на них найкраще начиння, і олов'яне і мідне — все, що треба. А позаду хати маленький дворик, і ходять там кури та качки; а далі невеликий садок і город із різною зеленню та овочами.

- Бачиш, - каже дружина, - хіба це не добре?

- Так, - відповів рибалка, - заживемо ми тепер приспівуючи, будемо задоволені та ситі.

— Ну, це ще побачимо, як воно буде, — каже дружина. Повечеряли вони і лягли спати.

Ось минулий тиждень, другий, і каже дружина:

— Послухай, муженечку, а хата ж тісна, двір і город зовсім маленькі; камбала-риба могла б подарувати нам будинок і більше. Хочу жити у великому кам'яному замку. Іди до камбали-риби, хай подарує нам замок.

— Ах, жінко, — відповів рибалка, — адже нам і в цій хаті добре, навіщо нам жити в замку?

- Та що ти розумієш! - каже йому дружина. — Іди знову до камбали-риби, вона все може нам зробити.

— Ні, дружина, — каже рибалка, — камбала-риба подарувала нам нещодавно хату, не хочу я йти до неї знову, бо вона розгнівається.

- Та йди, - каже дружина, - вона все може виконати, і зробить це охоче. Іди!

Тяжко було на серці рибалки, не хотілося йому йти; промовляв він про себе: «Не годиться так робити», але все ж таки пішов.

Прийшов він до моря. Помутніло море, потемніло, стало темним; синяво-сірим, і зовсім не таке, як раніше — зелене та світле; але було воно ще тихе-тихе.

Підійшов він до моря і каже:

Чоловічок Тімпе-Те,

Риба-камбала у воді,

Ільзебілль, моя дружина,

Проти волі шле мене.

— Ну чого вона хоче? - Каже камбала-риба.

— Ех, — збентежено відповів рибалка, — хоче вона жити у великому кам'яному замку.

— Ну, іди додому, он стоїть біля дверей, — мовила камбала-риба.

Пішов рибалка і подумав: «Піду я тепер додому», — і повернувся додому. Бачить — стоїть перед ним великий кам'яний палац, і стоїть його дружина на ганку і збирається увійти до палацу. Вона взяла його за руку і каже:

- Ну, увійдемо разом зі мною.

Увійшли вони, бачать — скрізь у замку мармурові підлоги; і стоїть багато всяких слуг, відчиняють вони перед ними високі двері; а стіни всі так і блищать, гарні на них шпалери, а в кімнатах стільці та столи всі з золота, і висять на стелі кришталеві люстри; і всі зали та покої килимами вистелені; і найкращі страви та вина коштовні стоять на столах, — мало не ломляться під ними столи. А позаду замку просторий конюшений двір і корівник, і візки та візки найкращі, та, крім того, великий прекрасний сад з чудовими квітами та чудними плодовими деревами, і парк — довжиною так буде з півмілі, — а в ньому олені, лані та зайці і все, що тільки душа забажає.

— Ну що, — каже дружина, — хіба це не чудово?

- О, так, - відповів рибалка, - нехай воно так і залишиться; давай заживемо тепер у чудовому замку і будемо цим задоволені.

- Ну, це ми ще подумаємо, - каже дружина, - поговоримо після.

З тим і пішли спати.

Наступного ранку, тільки стало світати, прокинулася дружина перша і побачила, лежачи в ліжку, який гарний краєвид за вікном. Рибалка ще спав; штовхнула дружина його ліктем у бік і каже:

— Вставай, муженечку, подивись у віконце. А чи не стати нам королями над усією цією країною? Іди ти до камбали-риби, скажи — хочемо ми бути королями.

- Ох, дружино, - відповів рибалка, - і навіщо нам бути королями? Не хочу бути королем!

— Ну,— каже йому дружина,— ти не хочеш бути королем, а я хочу. Іди ти до камбали-риби, скажи їй, що хочу я стати королевою.

— Ех, дружина, дружина, — мовив рибалка, — навіщо тобі бути королевою! Не посмію просити її про це.

- Чому? — каже дружина. — Миттю йди до моря, я маю бути королевою.

Пішов рибалка збентежено, що хоче дружина його стати королевою. «Ой, недобре, не годиться так робити», — подумав рибалка.

Не хотілося йому йти,— пішов-таки до моря.

Приходить він до моря, а море все чорне стало, хвилюється, і ходять ним хвилі великі і каламутні-каламутні. Підійшов він до берега і каже:

Чоловічок Тімпе-Те,

Риба-камбала у воді,

Ільзебілль, моя дружина,

Проти волі шле мене.

— Ну чого вона ще захотіла? - Запитує камбала-риба.

— Ах, — каже рибалка, — вона хоче стати королевою.

- Іди додому, буде їй усе, - сказала камбала-риба.

Вернувся рибалка додому; підходить до палацу, бачить — став замок значно більшим, і вежа на ньому більша, та так гарно прикрашена; і стоять біля воріт вартові і багато солдатів — грають на трубах, б'ють у літаври та барабани. Увійшов він у двері, а скрізь мармур і золото, і оксамитові скрізь килими та золоті китиці.

Відчинилися перед ним двері до зали, а там усі придворні в зборі, і сидить його дружина на високому, з чистого золота, троні, посипаному діамантами; а на голові у дружини велика золота корона, і в руці її з чистого золота скіпетр з дорогим камінням, і стоять по обидва боки по шість дівчат у ряд, одна одною красивіша.

Підходить до неї рибалка, постояв і каже:

— Ох, дружино, ти тепер тепер королевою стала?

— Так,— відповідає вона,— я тепер королева!

Постояв він деякий час, оглянув її праворуч і ліворуч і каже:

— Ах, дружино, от і добре, що ти стала королевою. Тепер, мабуть, тобі нічого більше й не треба бажати.

— Ні, чоловіче, — каже дружина, і точно якась тривога її здолала, — нудно мені бути королевою, не можу я довше бути королевою. Іди ти до камбали-риби; я тепер королева, а хочу стати відтепер імператрицею.

— Ах, дружино, — мовив рибалка, — ну, навіщо тобі бути імператрицею?

— Чоловік, — сказала вона, — іди до цієї камбали-риби, хочу я стати імператрицею.

— Ох, дружино, — відповідає їй чоловік на це, — імператрицею зробити тебе вона не зможе, я не посмію просити про це камбалу-рибу; імператриця одна у всій державі, імператрицею не зможе зробити тебе камбала-риба, ніяк не зможе.

- Що? - сказала дружина. — Я ж королева, а ти мій чоловік; підеш до риби подобру-поздорову? Іди! Якщо могла зробити вона мене королевою, може зробити й імператрицею. Хочу стати я імператрицею, йди жвавіше.

І довелося йти йому знову. Підійшов він до моря, але стало йому страшно; ідучи, подумав він сам собі: «Справа, мабуть, іде не на добро; совісті немає в неї, хоче імператрицею стати; набридне під кінець це камбале-рибі».

Прийшов він до моря, а море стало ще чорнішим, набрякло і все до самих глибин схвилювалося, і ходили хвилі по ньому, і розгулював буйний вітер і дув їм назустріч; і рибалці стало страшно. Він вийшов на берег і каже:

Чоловічок Тімпе-Те,

Риба-камбала у воді,

Ільзебілль, моя дружина.

Проти волі шле мене.

— Ну чого вона ще захотіла? - Запитала камбала-риба.

— Ах, камбала-риба, — сказав він, — хоче моя дружина стати імператрицею.

- Іди, - сказала камбала-риба, - буде їй усе.

Вернувся рибалка додому, бачить — одягнений увесь замок полірованим мармуром, стоять статуї з алебастру, і всюди золоті прикраси. Маршують перед входом солдати, дмухають у труби, б'ють у літаври та барабани; а по дому ходять барони, графи та герцоги різні і служать дружині, як слуги; відчиняють вони перед ним двері, а всі двері суцільно золоті.

Входить він, бачить — сидить дружина його на троні, а він із цілісного золота кований, а заввишки буде так із дві милі; а на голові у неї велика золота корона висотою в три лікті, посипана вся алмазами та рубінами. В одній руці у дружини скіпетр, а в іншій держава; і стоять по обидва боки тілоохоронці в два ряди, один красивіший за інший, усі, як на підбір, велетні, і найбільший з них зростом у дві милі, і вишикувалися всі в шеренгу від великого до найменшого карлика, що буде не більше, ніж мій мізинець. І стоять перед нею князі та герцоги. Підійшов рибалка ближче, і каже:

— Дружина, значить, ти тепер імператриця?

— Так,— каже вона,— тепер я імператриця.

Постояв він, глянув на неї гарненько, роздивився, подивився ще раз і каже:

— Ох, жінко, як гарно, коли ти імператрицею стала!

— Ну, чого ж ти вартий? Тепер я імператриця, а хочу стати папою римським, іди до камбали-риби.

— Ах, жінко, — мовив рибалка, — чого захотіла! Папою стати ти не можеш, папа один у всьому християнському світі, — цього риба зробити ніяк не може.

— Чоловік, — каже вона, — хочу я стати папою, іди скоріше до риби, маю я сьогодні ж стати папою.

— Ні, дружина, — каже їй рибалка, — я й сказати про це не посмію. Ні, так погано і зухвало, — папою камбала-риба зробити тебе не зможе.

— Чоловік, як ти смієш мені суперечити! - сказала дружина. — Якщо могла вона зробити мене імператрицею, зможе зробити і папою. Ну, якнайшвидше вирушай, я — імператриця, а ти — мій чоловік, підеш подобру-поздорову?

Злякався рибалка і пішов, але йому було надто тяжко, він тремтів, і коліна його підгиналися.

І піднявся раптом навкруги такий вітер, мчали хмари, і стало на західному краї темним-темно, зривалося листя з дерев, хвилювалося море і вирувало і билося об берег, і були на ньому вдалині видно кораблі, що застигла буря; їх носило, хитаючи хвилями. Але небо було всередині ще трохи синювате, а на півдні багряне, як перед грозою.

Підійшов рибалка до моря, зупинився в страху і каже:

Чоловічок Тімпе-Те,

Риба-камбала у воді,

Ільзебілль, моя дружина,

Проти волі шле мене.

— Ну чого вона ще захотіла? - Каже камбала-риба.

- Ох, - відповідає рибалка, - хоче стати вона папою римським.

— Іди, буде з її волі, — мовила камбала-риба.

Вернувся рибалка, приходить додому, бачить — стоїть великий собор, а довкола нього всі палаци налаштовані. Пробився він крізь натовп. І було всередині все освітлено тисячами тисяч свічок, а жінка одягнена в ризи із чистого золота; бачить - сидить вона на троні на найвищому, і на голові у неї три великі золоті корони. А довкола стоїть різне духовенство; і по обидва боки її поставлені свічки в два ряди, і найбільша з них — така величезна і товста, як найвища вежа, а найменша — та зовсім крихітна. І всі королі та царі стоять перед нею на колінах, цілують їй туфлю.

Подивився на неї рибалка уважно і каже:

— Дружина, ти тепер, отже, папа?

— Так,— відповідає вона,— я тепер папа.

Ось стоїть він і дивиться на неї пильно; і здалося йому, ніби він дивиться на ясне сонечко. Оглянув він її гарненько і каже:

— Ах, жінко, як чудово, що ти стала папою!

Сидить вона перед ним бовваном і не рушить, не ворухнеться. І каже він:

— Ну, дружино, ти тепер, мабуть, задоволена. Ось ти папа, і ніяк уже тепер не можеш стати вищим.

— А я подумаю, — каже дружина.

Лігли вони спати, але вона була незадоволена, жадібність не давала заснути їй, і вона все думала, ким би стати їй ще.

А чоловік спав міцним сном: він набігався за день; а дружина, та зовсім не могла заснути, всю ніч поверталася з боку на бік і все думала, чого б їй ще побажати, ким стати їй ще, але придумати нічого не могла. Ось уже й сонцю скоро сходити; побачила вона ранкову зорю, присунулася до краю ліжка і почала дивитись з вікна на схід сонця. «Що ж,— подумала вона,— хіба я не могла б повелівати і місяцем і сонцем, щоб сходили вони, коли я захочу?»

— Чоловік, — штовхнула вона його ліктем у бік, — чого спиш, швидше прокидайся та йди до камбали-риби, скажи їй, що хочу я стати богом.

Чоловік на той час ще не зовсім прокинувся, але, почувши такі промови, він так злякався, що звалився з ліжка просто на підлогу. Він подумав, що почувся, може, почав протирати очі і сказав:

— Ох, дружино, дружино, ти це що кажеш таке?

— Та ось, — відповіла вона, — не можу я наказувати місяцем і сонцем, а маю тільки дивитися, як вони сходять; і не буду я покійна доти, доки не зможу наказувати і місяцем і сонцем. — І так на нього грізно подивилася, що йому стало страшно. — Миттю йди до моря, хочу я стати богом!

- Ох, дружина, дружина, - мовив їй чоловік і впав перед нею на коліна, - цього камбала-риба аж ніяк зробити не може. Царем і татом вона ще могла тебе зробити; прошу, одумайся і залишся ти татом!

Тут вона розлютилася, і розлютилося волосся у неї на голові, вона штовхнула його ногою та як крикне:

— Не смій мені суперечити, я терпіти цього більше не стану! Що, підеш подобру-поздорову?

Тут підвівся він і миттю кинувся до моря й утік просто як пригорілий.

Бушувала на морі буря, і навколо все так шуміло і ревло, що він ледве міг на ногах утриматись. Падали будинки, тремтіли дерева, і рушило в морі каміння зі скель, і було все небо, як чорне сажа. Грім гуркотів, блискали блискавки, ходили морем високі чорні хвилі, такої висоти, як дзвіниці; і гори, і все було вкрите білим вінцем із піни.

Крикнув рибалка на все горло, але не міг він і своїх слів розчути:

Чоловічок Тімпе-Те,

Риба-камбала у воді,

Ільзебілль, моя дружина,

Проти волі шле мене.

- Ну, чого вона ще захотіла? - Запитала камбала-риба.

— Ох, — сказав рибалка, — хоче стати вона богом!

— То йди додому, сидить вона знову на порозі своєї хатинки.

Так і сидять вони там і досі.