Жили-були три старенькі, і захотілося їм якось поласувати млинцями. Перша старенька принесла яйце, друга – молоко, а третя – борошно та олію. А коли товстий масляний жирний млинець був готовий, він раптом потягнувся на сковорідці, звісив через край і втік від старих! Швидко-швидко покотився млинець прямо в ліс. А назустріч йому маленьке зайченя:

- Гей, товстий жирний млинець, а ну стій! Зараз я тебе з'їм!

Був у одного господаря осел, і багато років поспіль тягав він невтомно мішки на млин, але до старості став слабким і до роботи не такий придатний, як раніше.

Подумав господар, що годувати його тепер, мабуть, не варто; і осел, помітивши, що справа не на добро хилиться, взяв і втік від господаря і рушив дорогою на Бремен — він думав, що там вдасться йому стати вуличним музикантом. Ось пройшов він трохи, і довелося йому зустріти по дорозі мисливського собаку. 

Якось один пастушок гнав свою череду прекрасною зеленою долиною. Він дуже втомився і зупинився відпочити у порослого густою травою пагорба. І ось тут, просто під ногами, побачив маленький срібний дзвіночок.

Пастушок підняв його і легенько вразив. Дзвіночок задзвенів. Пастушок ніколи не чув нічого приємнішого - наче срібний дощик, навіть ще приємніший. Але найдивовижніше в усьому цьому було те, що хоч у пастушка боліли натерті ноги - тепер раптом відчув себе так, ніби на світі немає втоми.

Жив-був королевич, якому не полюбилося життя в батьківській хаті, і так як він нічого на світі не боявся, то і подумав: "Дай-но я піду побродити по білому світлу, душечку свою потішу, дивовижних всяких побачу."

Попрощався він зі своїми батьками, рушив у дорогу і їхав з ранку до вечора, і йому було рішуче все одно, куди приведе його дорога.

Височіє над Рейном сіра гранітна скеля. Зверху до низу біжать по ній тонкі сріблясті жилки. У ясний сонячний день вони поблискують, як живі змійки. А в туманний день густі хмари огортають сіру скелю, не розглянеш вершини, і здається вона дикою та похмурою. Немає на скелі ні виступу, щоб ногу поставити, не росте в тріщині жодного деревця, щоб ухопитися рукою.

Мешканці одного чарівного острова з деяких пір були збентежені та нажахані. На ньому завелися змії. Спершу їх було дуже небагато, потім побільшало, нарешті в кожній зарості, у кожному кущі ворушилися ці неприємні отруйні тварюки. Всі іноземці, що жили на острові, поїхали, місцеві теж охоче переселилися б в іншу країну, але мали землі, будинки, поля і, покинувши своє майно, вони стали б жебраками.