Бременські вуличні музики

Був у одного господаря осел, і багато років поспіль тягав він невтомно мішки на млин, але до старості став слабким і до роботи не такий придатний, як раніше.

Подумав господар, що годувати його тепер, мабуть, не варто; і осел, помітивши, що справа не на добро хилиться, взяв і втік від господаря і рушив дорогою на Бремен — він думав, що там вдасться йому стати вуличним музикантом. Ось пройшов він трохи, і довелося йому зустріти по дорозі мисливського собаку. 

Він лежав, важко дихаючи, висунувши язик, - видно, бігти втомився.

- Ти що, Собако, так важко дихаєш? - Запитує її осел.

- Ox, - відповідає собака, - стара я стала, що ні день, то все більше слабшаю, на полювання ходити вже не в змозі; ось і надумав мене господар убити, але я від нього втекла. Як же мені тепер на хліб заробляти?

- Знаєш що, - каже осел, - я йду до Бремена, хочу стати там вуличним музикантом; підемо разом зі мною, роби ти теж у музиканти. Я граю на лютні, а ти битимеш у литаври.

Собака охоче погодився, і вони пішли далі. Невдовзі вони зустріли на шляху кота; він сидів біля дороги, похмурий та невеселий, наче дощова хмара.

- Ну що, старий Кіт, біда, чи що з тобою трапилося? - Запитує його осел.

- Та як же мені бути веселим, коли справа про життя йде, - відповідає кіт, - став я старий, зуби у мене притупилися, - сидіти б мені тепер на печі та муркотіти, а не мишей ловити; от і задумала мене господиня втопити, а я втік. Ну, яку даси мені добра порада? Куди ж мені тепер подітися, чим прогодуватись?

- Ходімо з нами до Бремена, адже ти нічні концерти влаштовуватимеш, от і будеш там вуличним музикантом.

Коту ця справа сподобалася, і пішли вони разом. Довелося нашим трьом втікачам проходити повз одне подвір'я, бачать вони - сидить на воротах півень і кричить на все горло.

- Чого ти горло б'єш? - каже осел. - Що з тобою сталося?

- Та це я хорошу погоду віщую, - відповів півень. - Та все одно немає в моєї господині жалості: завтра неділя, вранці гості приїдуть і ось веліла вона куховарці зварити мене в супі, і відрубають мені сьогодні ввечері голову. Отож і кричу я, поки можу, на все горло.

- Ось воно що, півник-червоний гребінець, - сказав осел, - ех, іди ти краще з нами, ми йдемо до Бремена - гірше за смерть все одно нічого не знайдеш; голос у тебе хороший, і якщо ми візьмемося разом з тобою за музику, то справа піде на лад.

Півню така пропозиція сподобалася, і вони рушили все вчотирьох далі. Але дійти до Бремена за один день їм не вдалося, вони потрапили ввечері до лісу та вирішили там заночувати.

Осел і собака лягли під великим деревом, а кіт і півень залізли на гілку; півень злетів на саму маківку дерева, де було йому найнадійніше. Але перш ніж заснути, він озирнувся на всі боки, і здалося йому, що вдалині вогник мерехтить, і він крикнув своїм товаришам, що тут, мабуть, і будинок недалеко, бо видно світло. І сказав осел:

- Якщо так, то нам треба підніматися і йти далі, адже нічліг тут неважливий.

А собака подумав, що деяка частка кісток і м'яса була б доречною. І ось вони рушили в дорогу, назустріч вогнику, і незабаром помітили, що він світить все яскравіше і світліше, і став зовсім уже великий; і прийшли вони до яскраво освітленого розбійницького кубла. Осел, як найбільший із них, підійшов до віконця і почав заглядати в нього.

- Ну, осле, що тобі видно? - спитав півень.

- Та що, - відповів осел, - бачу накритий стіл, на ньому всякі смачні страви та напої поставлені, і сидять за столом розбійники, і їдять на втіху.

- Там, мабуть, дещо й для нас знайшлося б, - сказав півень.

- Так, так, якби тільки нам туди потрапити! - сказав осел.

І стали звірі між собою судити та лаяти, як до того діла приступити, щоб розбійників звідти вигнати; і ось нарешті знайшли вони спосіб. Вирішили, що осел повинен поставити передні ноги на віконце, а собака стрибнути до осла на спину; кіт залізе на собаку, а півень нехай злетить і сяде на голову коту. Так вони й зробили і за умовним знаком всі разом взялися за музику: осел кричав, собака гавкав, кіт нявкав, а півень заспівав і закукурікав. Потім увірвалися вони через віконце до кімнати, тож навіть шибки задзвеніли.

Почувши жахливий крик, розбійники повскакували з-за столу і, вирішивши, що до них прийшов якийсь привид, у великому страху кинулися в ліс. Тоді четверо наших товаришів усілися за стіл, і кожен взявся за те, що припало йому до смаку зі страв, що стояли на столі, і почали їсти і наїдатися, наче на місяць уперед.

Повечерявши, четверо музикантів погасили світло і почали шукати, де їм зручніше виспатися - кожен за своїм звичаєм і звичкою. Осел ліг на гнойовій купі, собака лягла за дверима, кіт на шістці біля гарячої золи, а півник сів на сідало; а оскільки вони з дальньої дороги втомилися, то невдовзі все й заснули.

Коли опівночі вже минула і розбійники здалеку помітили, що в будинку світло не горить, все ніби спокійно. Тоді каже отаман:

- Нема чого нам страху піддаватися. - І наказав одному зі своїх людей піти в дім на розвідку.

Посланий знайшов, що там усе тихо та спокійно; він зайшов у кухню, щоб запалити світло, і здалися йому, блискучі очі кота вугіллям, що горять, він ткнув сірник, щоб добути вогню. Але кіт жартів не любив, він кинувся йому прямо в обличчя, почав шипіти і дряпатися. Тут злякався розбійник і давай бігти через чорні двері, а собака саме за дверима лежала, схопилася вона вкусила його за ногу. Пустився він бігти через двір та повз купу гною, тут і вдарив його щосили осів заднім копитом; прокинувся шум шуму півень, стрепенувся та як закричить із сідала:

"Ку-ку-рі-ку!"

Побіг розбійник з усіх ніг назад до свого отамана і каже: - Ох, там у хаті страшна відьма засіла, як дихне вона мені в обличчя, як вчепиться в мене своїми довгими пальцями; а біля дверей стоїть чоловік із ножем, як полосне він мене по нозі; а на дворі лежить чорна чудовисько, як ударить вона мене своєю палицею; а на даху, на самому верху, суддя сидить і кричить: "Тягніть злодія сюди!" Тут я ледве ноги забрав.

З тієї; пори боялися розбійники в будинок повертатися, а чотирьом бременським музикантам там так сподобалося, що й йти не захотілося.

А хто цю казку останній сказав, все це сам на власні очі бачив.