Крихітка фея

Жив колись король із королевою, і був у них єдиний син. Ось підріс королевич, і король із королевою влаштували свято. Скликали вони на бенкет найзнатніших людей з усього королівства. Засвітилися вікна тисячею вогнів, заблищали білі палати сріблом, золотом та дорогими самоцвітами.

Опівночі гості розійшлися по хатах, а королевич вийшов погуляти в гай, де росли старі липи. Зійшов місяць, стало ясно, як удень, королевичу не спалося. 

Гай стояв, мов зачарований, — товсті стовбури старих дерев відкидали темні тіні, а місячне світло, проникаючи крізь листя, малювало на землі химерні візерунки. Королевич, задумавшись, брів по м'якій траві і не помітив, як вийшов на галявину. Дивиться — а на галявині, осяяна місячним світлом, стоїть маленька фея в білому вбранні і блищить на ньому золоте шиття. Довге волосся її розкидалося по плечах, а на голові сяє золота корона, обсипана дорогоцінним камінням. І була ця фея зовсім крихітна. Немов лялечка! Зупинився королевич і очі від неї відвести не може. А вона раптом заговорила, і голосок її задзвенів, наче срібний дзвіночок.

- Прекрасний королевич! Мене теж запросили на свято, та не посміла я в гості прийти до тебе, — дуже вже я маленька. А тепер ось хочу привітатись з тобою при місяці, світло її замінює мені сонячне проміння!

Сподобалася королевичу маленька фея. Нічна чарівниця анітрохи не злякала його. Підійшов до маленької феї і взяв її за руку. Але вона раптом вирвалася і зникла. Залишилася в руці у королевича лише феєна рукавичка, така крихітна, що королевич ледве натягнув її на свій мізинець.

Засмучений, повернувся він до палацу і нікому ні словом не сказав про те, кого бачив у старому гаю.

Наступної ночі королевич знову вирушив у гай. Бродить він у світлі яскравого місяця, все шукає маленьку фею. А її нема ніде. Засмутився королевич, вийняв з-за пазухи рукавичку і поцілував її. І тієї ж миті перед ним постала фея. Королевич так зрадів, що й сказати не можна! Серце в його грудях так і застрибало від щастя! Довго вони гуляли при місяці, весело говорили один з одним. І дивовижна справа! Поки вони розмовляли, крихітка фея на очах у королевича помітно підросла. Коли настав час розлучатися, вона була вдвічі більша, ніж минулої ночі. Тепер рукавичка не налазила їй на руку, і фея повернула її королевичу зі словами:

— Візьми рукавичку в заставу і добре бережи її.

Сказала — і тієї ж миті зникла.

— Я зберігатиму твою рукавичку у себе на серці! - вигукнув королевич.

З того часу щоночі королевич і фея зустрічалися в гаю під старими липами. Поки світить сонце, королевич собі місця не знаходить. День-денної тужить він за своєю феєю, чекає не дочекається, коли ніч настане і місяць на небі прогляне, і все гадає: "Чи прийде сьогодні моя фея?" Королевич любив маленьку фею все сильніше і сильніше, а фея щоночі ставала все вищою. На дев'яту ніч, коли настала повня, фея зрівнялася ростом із королевичем.

— Тепер я приходитиму до тебе щоразу, коли місяць випливе на небі! — весело промовила фея ніжним голоском.

— Ні, люба моя! Не можу я без тебе жити! Ти маєш бути моєю. Я тебе зроблю королівною!

- Милий мій! - Відповідає йому фея. — Я буду твоєю, але ти повинен мені обіцяти, що все життя любитимеш тільки мене одну!

- Обіцяю, обіцяю! — не замислюючись, закричав королевич. — Обіцяю завжди любити тебе одну, а на інших і дивитись не стану.

- Добре! Тільки пам'ятай — я буду твоєю лише до того часу, поки ти залишишся вірним своєму слову.

Через три дні зіграли весілля. Запрошені не могли надивитись красі маленької феї.

Щасливо прожили королевич із своєю молодою дружиною сім років, як раптом помер старий король. На похорон зібралося народу мабуть-невидимо. Біля труни його проливали сльози найкрасивіші та найзнатніші жінки королівства. І була серед них одна чорноока красуня з рудим волоссям. Не молилася вона богу, не оплакувала покійного короля, а невідступно переслідувала поглядом молодого королевича. Королевич помітив, що красуня з рудим волоссям очей з нього не зводить, і це здалося йому надзвичайно приємним. Коли похоронна процесія рушила на цвинтар, королевич, який вів під руку свою дружину, тричі подивився на чорнооку красуню. Раптом його дружина заплуталася у спідниці і мало не впала.

— Ой, глянь, сукня стала мені довгою! - Вигукнула вона.

І справді ... Тільки королевичу і невтямки, що його дружина стала менше зростом.

Але старого короля поховали, і всі рушили назад у палац. А рудоволоса красуня йшла за королевичем по п'ятах, ні на крок не відставала, та й він на неї поглядав крадькома. Так і не помітив королевич, що його дружина знову перетворилася на маленьку фею. А тільки-но увійшли в старий гай, фея зовсім зникла. Королевич одружився з рудоволосою красунею з чорними очима. Та тільки не прожив він із новою дружиною і трьох днів щасливо. Спочатку вимагала вона купити їй діамантове ліжко. А там і пішло... То одне їй подавай, то інше, та всі такі дива, яких ні в кого немає. А якщо, траплялося, не виконає королевич її бажання, красуня відразу в сльози, і ну плакати, і ну лаяти чоловіка. До того набридли королевичу забаганки жадібної красуні, що вигнав він її з дому.

Тільки тоді зрозумів королевич, що наробив. Сумує він, зітхає маленькою феєю. І знову, тільки-но випливе місяць на небі, іде королевич у гай, де ростуть старі липи, і кличе свою милу, добру фею. Шукав її королевич, шукав, кликав свою фею, кликав і вже постаріти встиг, чекаючи її.

Та тільки маленька фея так і не повернулася до нього.