Казка про Котика та Півника

Жили-були котик та півник і побраталися. Знадобилося котику піти по дрова, от і каже він півнику:

— Ти, півнику, сиди на печі та їж калачі, а я піду по дрова, а прийде лисичка, то не відгукуйся.

Пішов. Прибігла лисичка, стала півня з хати виманювати:

— Братку півник, відкрий! Братку півник, відкрий! А не відчиниш, вікно виб'ю, борщ з'їм і тебе заберу. А півник у відповідь:
— Тоток! Тоток! Не велів коток.

Вибила лисичка вікно, з'їла борщ і схопила півника. Несе його, а він кличе котика, співає:

— Котик, братику, несе мене лисиця за кленові ліси, за круті гори, за швидкі води!

Ось почув котик, прибіг, забрав півника, приніс додому і знову карає:

— Дивись, півнику, як прийде лисичка, не відгукуйся, я тепер піду далі!

І пішов.
А лисичка вже й біжить. Стукіт-стукіт у вікно!

— Братку півник, відкрий! А не відчиниш, вікно виб'ю, борщ з'їм і тебе заберу. А півник усі:
— Тоток! Тоток! Не велів коток!

Вибила лисичка віконце, з'їла весь борщ і його схопила, несе.

А півник знову:

— Котик, братику, несе мене лисиця за кленові ліси, за круті гори, за швидкі води!

Проспівав раз — не чує котик; заспівав вдруге, голосніше. Прибіг котик, забрав його, приніс додому і каже:

— Тепер я піду далеко-далеко, і як ти не кричи, а я не почую. Мовчи, не відгукуйся лисичці.

Пішов, а лисичка тут.

— Братку півник, відкрий! Братку півник, відкрий, а не відкриєш, вікно виб'ю, борщ з'їм і тебе візьму.

А півник:

— Тоток! Тоток! Не велів коток!

Вибила лисичка віконце, з'їла борщ і його схопила. Несе, а півник співає раз, другий, третій. Котик не почув, а лисичка понесла півня додому.

Увечері приходить котик додому — немає півника, він міцно засмутився, а потім зробив собі маленьку бандуру, взяв торбу, молоток і пішов до лисиччиної хатки, став і заграв:

— А у лисиці-лиски новий двір І чотири доньки на підбір, П'ятий Пилипок, Так і те мій! Пилипок, Пилипок, вийди, подивися, Як бубни бубнять, як сурни сурнят — подивися!

А лисичка паляниці пекла. Ось не терпіла старша донька і каже:

— Мамо, піду я подивлюся, хто так добре грає, і паляницю візьму. А лисичка каже:
— Іди! - І дала їй паляницю.

Дочка вийшла, а котик цок, та по лобі її, та в писану торбу, і знову грає.

Ось друга лисичкина донька вибігла з хатки, а котик — цап її за волосся та в писану торбу, а сам на бандурі грає та так жалібно співає:

— Ой у лисички-лиски новий двір, І чотири доньки на підбір…

Вибігла третя, а він її цап за волосся. Вибігла четверта, він та її теж. Вибіг синок Пилипок, а він та його. Сидять тепер усі п'ятеро лисят у писаній торбі.

Зав'язав тоді котик торбу мотузочком, іде до хати лисички. Увійшов, бачить — лежить півник ледве живий. Пір'ячко на ньому подерте і ніжка відірвана. А в печі вже й вода гріється, щоб було в чому півника зварити.

Схопив котик півника за хвостик і каже:

— Братку півник, стрепенись!

Стрепенувся півник, хотів було на ноги піднятися і закукарікати, та не може. Нема однієї ноги. Взяв тоді котик відірвану ніжку, приставив її, пір'ячко встромив у хвіст. Півник схопився, закукурікав.

Ось тоді поїли вони все, що було в хаті лисички, горщики-миски побили, а самі додому вернулися.

І живуть собі щасливо там і зараз і хліб жують, а півник тепер, хоч би що котик йому казав, у всьому його слухається. Біда розуму навчила.