Дурний чоловік

Був у однієї жінки дурний чоловік. Нічого робити не вмів, за що не візьметься, все в нього накрив та навскіс.

Послала його якось дружина до родичів ткацький верстат узяти. Іде він назад, притомився, сів біля дороги відпочити. Від нудьги почав верстат розглядати. Розглядає і думає: Чого це я тебе на собі тягну, коли в тебе чотири ноги? Іди-но сам, швидше за мене прийдеш».

Поставив він верстат серед дороги, сам додому пішов.

Вернувся, а дружина про верстат питає.

Відповідає дурень:

- Сам прийде. Має чотири ноги.

Говорить йому дружина:

— Що ти, що ти, може верстат ходити, ноги ж у нього дерев'яні! Біжи швидше назад!

А тут надворі темніти стало, і вирішив дурень зранку сходити.

Пішов він другого дня за верстатом, дивиться — а верстат від роси весь мокрий.

Каже дурень:

— Бідолаха! Аж спітнів, так поспішав.

Сказав так дурень, узяв верстат, поніс додому.

Іншого разу зіткала дружина полотно, веліла дурню на базар знести.

Іде дурень дорогою, дивиться: два стовпи стоять. А дурень ті стовпи за людей прийняв і давай кричати:

- Гей! Кому полотна?

Стовпи, звісно ж, мовчать.

А дурень знову кричить:

- Полотно купіть!

Підійшов він до стовпів, поклав полотно й каже:

— Ось вам полотно, гроші давайте!

Неподалік коза ходить, мекає: ме-е-е!

А дурню почулося: «Ні-і!»

Каже дурень:

- Сьогодні не отримаю, завтра прийду!

Сказав і пішов додому.

Запитує дружина:

- Кому полотно продав?

Відповідає дурень:

- Двом хлопцям. Чудові якісь! Стоять біля дороги, мовчать. А як про гроші запитав, одразу «ні-і» кажуть.

Випитала про все дружина, збагнула, в чому справа, послала його назад швидше полотно принести.

Прийшов дурень до стовпів, а вузла з полотном нема.

Раптом дивиться — йде дорогою народ, мабуть-невидимо, всі в біле одягнені, ховають когось.

Подивився дурень, подумав, що то вони його полотно вкрали, і давай кричати:

— Віддайте моє полотно, бо всіх поб'ю!

Почули це люди, підбігли до дурня, побили.

Вернувся він додому, дружині поскаржився, а вона й каже:

- Дурень! Адже це ти бачив похорон. Допомогли б їм труну нести, вони б тебе не побили, дякую сказали.

— Гаразд, — відповідає дурень, — наперед розумніший буду.

Сказав він та прогулятися пішов.

Дивиться дурень — несуть розписний паланкин носії, і як закричить:

- Гей ви! Дайте я вам труну допоможу донести!

Почули це носії, побили дурня.

Вернувся він додому, плаче, а дружина посміюється:

— Ну і безглуздий ти! Весільний паланкин за жалобні ноші прийняв, треба було посміхатися і в долоні плескати.

Відповів дурень:

— Наперед розумніший буду, — і ліг спати.

Вийшов зранку надвір, дивиться — у сусідів будинок спалахнув. Побіг подивитись. Подобається дурню, як полум'я палає, посміхнувся він і ну плескати в долоні та танцювати.

Знову його побили.

Іде він додому, голосить:

— Бідолашний я, нещасний, мене все б'ють, нікому догодити не можу.

Почула дружина, аж руками сплеснула і каже:

— Дурень ти, дурню, хто ж на пожежі плескає в долоні? Взяв би відро з водою, залив вогонь!

Почув це Дурень і думає: «Як побачу пожежу — неодмінно загасу».

Пішов він селом, на кузню натрапив. Дивиться - вогонь палає, іскри на всі боки розлітаються. Схопив дурень відро із водою, залив вогонь. Прибігли ковалі, давай бити його, так побили, що ледве додому дістався.

- Ех ти, - каже дружина, - хто ж у кузні вогонь заливає? Краще б молотом по ковадлу побив, тобі ковалі спасибі сказали!

Зрадів дурень:

— От і добре, знатиму наперед, що робити!

Іде дурень, дивиться — б'ються двоє, ціпками розмахують, кричать голосно.

Підбіг дурень, схопив ціпок, давай їх дубасити.

Забули ті двоє про свою бійку, кинулися на дурня, щойно ноги забрав.

А дружина знову каже:

— Дурень ти, дурень, не бити треба було — рознімати.

Запам'ятав дурень, що дружина йому сказала, та сам не радий: зчепилися два бики, а він давай їх рознімати.

Підняв його бик на роги, на сусідній пустир закинув. Тільки надвечір знайшли дурня ледве живого.