Ангел

Щоразу, як вмирає добра, добра дитина, з неба спускається божий ангел, бере дитя на руки і облітає з ним на своїх великих крилах усі його улюблені місця. На шляху вони набирають цілий букет різних квітів і беруть їх із собою на небо, де вони розквітають ще пишніше, ніж на землі. Бог притискає всі квіти до свого серця, а одна квітка, яка здасться йому милішою за всіх, цілує; квітка отримує тоді голос і може приєднатися до хору блаженних духів.

Все це розповідав божий ангел померлій дитині, несучи її у своїх обіймах на небо; дитя слухало ангела, як крізь сон. Вони пролітали над тими місцями, де так часто грала дитина за життя, пролітали над зеленими садами, де росло безліч чудових квітів.
- Які ж узяти нам із собою на небо? – спитав ангел.

У саду стояв чудовий, стрункий рожевий кущ, але чиясь зла рука надломила його, тож гілки, посипані великими напіврозпустившимися бутонами, майже зовсім зав'яли і сумно повисли.
- Бідолашний кущ! - сказала дитина. - Візьмемо його, щоб він знову розцвів там, на небі.

Ангел узяв кущ і так міцно поцілував дитину, що вона трохи розплющила очі. Потім вони нарвали ще багато пишних квітів, але, крім них, узяли й скромний золотоцвіт і прості братки.
- Ну от, тепер і годі! - Сказала дитина, але ангел похитав головою і вони полетіли далі.

Ніч була тиха, світла; все місто спало, вони пролітали над однією з найвужчих вулиць. На бруківці валялися солома, попел і всякий мотлох: черепки, уламки алебастру, ганчірки, старі дінця від капелюхів, словом, усе, що вже відслужило свій вік або втратило всякий вигляд; напередодні був день переїзду.

І ангел вказав на розбитий квітковий горщик, що валявся серед цього мотлоху, з якого вивалився ком землі, весь обплетений корінням великої польової квітки: квітка зав'яла і нікуди більше не годилася, її і викинули.
- Візьмемо його із собою! - сказав ангел. - Я розповім тобі про цю квітку, поки ми летимо!

І ангел почав розповідати.
- У цій вузькій вулиці, у низькому підвалі, жив бідний хворий хлопчик. З ранніх років він вічно лежав у ліжку; коли ж почував себе добре, то проходив на милицях своєю комірчиною рази два взад і вперед, от і все. Іноді влітку сонечко заглядало на півгодини та у підвал; тоді хлопчик сідав на сонечку і, тримаючи руки проти світла, милувався, як просвічує в його тонких пальцях червона кров; таке сидіння на сонечку заміняло йому прогулянку. Про багатий весняний убір лісів він знав тільки тому, що син сусіда приносив йому навесні першу букову гілочку, що розпустилася; хлопчик тримав її над головою і переносився думкою під зелені буки, де сяяло сонечко і співали пташки. Раз син сусіда приніс хлопчику та польових квітів, між ними був один із коренем; хлопчик посадив його в квітковий горщик і поставив на вікно біля свого ліжечка. Очевидно, легка рука посадила квітку: вона прийнялась, почала рости, пускати нові відростки, щороку цвіла і була для хлопчика цілим садом, його маленьким земним скарбом.

Хлопчик поливав його, доглядав його і дбав про те, щоб його не минув жоден промінь, який тільки пробирався в комірчину. Дитина жила і дихала своїм улюбленцем, адже вона цвіла, пахла і гарнішала для нього одного. До квітки повернувся хлопчик навіть у ту останню хвилину, коли його відкликав до себе господь бог... Ось уже цілий рік, як хлопчик у бога; цілий рік стояла квітка, всіма забута, на вікні, зав'яла, засохла і була викинута на вулицю разом з іншим мотлохом. Цю бідну, зів'ялу квітку ми й взяли з собою: вона принесла куди більше радості, ніж найпишніша квітка в саду королеви.
- Звідки ти все це знаєш? - Запитала дитина.
– Знаю! - відповів ангел. - Адже я сам був тим бідним калікою хлопчиком, що ходив на милицях! Я впізнав свою квітку!

І дитя широко-широко розплющило очі, вдивляючись у чарівне, радісне обличчя ангела. Тієї самої хвилини вони опинилися на небі у бога, де панують вічні радість і блаженство. Бог притиснув до свого серця померлу дитину - і в нього виросли крила, як у інших ангелів, і він полетів пліч-о-пліч з ними. Бог притиснув до серця і всі квіти, поцілував же тільки бідну, зів'ялу польову квітку, і той приєднав свій голос до хору ангелів, що оточували бога; одні літали біля нього, інші подалі, треті ще далі, і так нескінченно, але все одно блаженні.

Всі вони співали - і малі, і великі, і добра, щойно померла дитина, і бідна польова квіточка, викинута на бруківку разом зі сміттям і мотлохом.