Три царевича

У давнину жив цар. Було в нього три сини, один одного краще: і хоробри, і розумні, і розважливі. Коли цар постарів, вирішив він залишити своє царство і решту днів прожити пустельником у святій обителі. Почав цар думати, кого ж із синів посадити на престол. Думав, думав, та так і не зміг вибрати: усі троє однаково гарні та гідні царського трону.

Тоді цар зібрав радників і поділився з ними своєю турботою.

— Вам добре відомо, як щасливо живуть піддані в царстві моєму, — сказав він. — Я вирішив піти від державних справ, але не можу вирішити, кого з трьох синів посадити на царство, хто з них так само піклуватиметься про народ, як я. Ось вам мій наказ: влаштуйте царевичам випробування і потім скажіть мені, кого з них ви хочете бачити на моєму місці.

Довго думали придворні радники та вельможі і нарешті знайшли спосіб випробувати царевичів. Дали вони царським синам грошей, кожному порівну, і наказали вирушити на чужину. Хто зуміє найкраще розпорядитись своїми грошима, тому й бути на батьківському престолі. Цар погодився із таким рішенням.

І ось за кілька днів царевичі пустилися в далеку дорогу. Сіли на корабель і попливли в море. Довго вони пливли, а коли побачили землю, то зійшли на берег. Тут царевичі розійшлися в різні боки і домовилися рівно через рік зустрітися на цьому місці.

Двоє старших братів надумали зайнятися торгівлею, щоб здобути більше багатства, і пішли кожен своїм шляхом шукати удачі. А менший царевич не знав, за що йому взятися,— ось він і пішов потихеньку вздовж берега. Ішов він довго, на всі боки поглядав, а потім стало йому сумно. Сів царевич на камінь, згадав про батьківську хату і пригорюнився. Раптом перед ним з'явився старець в одязі пустельника.

— Звідки ти прийшов, юначе, і куди прямуєш? — спитав він.

Царевич розповів старцеві, що привело його в ці краї. Самець вислухав його і сказав:

— Знаю я, синку, тобі одна справа. Але не кожному воно припаде до душі. Візьметься за нього лише той, хто не жадібний до грошей. Якщо ти не поженешся за користю, то отримаєш усе, що захочеш.

— Я зроблю так, як скажеш, — відповів царевич.

- Добре. Тоді купи на всі свої гроші зерна і вели зсипати його на купу на березі. Потім щодня вранці та ввечері бери по мішку зерна з цієї купи та висипай у море. Якщо зерно в тебе скінчиться, все одно звідси не йди!

Сказав так старець і вмить зник. Послухався царевич його поради, купив за всі гроші зерна, звелів зсипати його в купу на березі моря, а поряд розбив свій намет. Щодня він кидав у воду по два мішки зерна, та ще жменю зерна брав собі на їжу — і купа ставала все меншою і меншою. І ось настав день, коли все зерно скінчилося, а у царевича не залишилося і мідяка, щоб купити жменю зерна та вгамувати голод.

Сів царевич на березі і засмучувався: «На жаль, нерозумному! Мабуть, у нещасливу годину я залишив будинок. Повірив я брехунові і даремно втратив свої гроші. Не судилося мені бути царем, якщо я навіть про своє власне благо не можу подбати». І вирішив він, що більше нема чого залишатися йому на цьому місці. Пішов царевич у свій намет і ліг спати, щоб на ранок вирушити назад.

Того дня морські риби даремно чекали на звичний корм. Адже вже довгий час — відколи царевич почав кидати зерно у воду, — зграї риб з усього моря харчувалися біля цього берега. Слідом за своїми підданими приплив до цих місць і сам владика риб. Тоді риб'ячий цар почав питати своїх наближених:

- Що трапилося? Нас смачно годували цілих півроку. Чому ж сьогодні все раптом скінчилося? Чи не винні в цьому ми самі? Скажіть мені, чи винагороджений за свою щедрість той, хто так довго нас годував? Чи отримав він від нас що-небудь у дар?

- Ні, королю! — вигукнули в один голос наближені. — Ми нічим його не віддарили!

— Тепер я розумію, в чому річ, — сказав король риб. — Ми виявилися невдячними та поплатилися за це. Потрібно виправити нашу помилку. Ось вам мій наказ: нехай усі мої піддані розшукають на морському дні дорогоцінною перлиною і до ранку принесуть їх нашому доброму покровителю.

Всю ніч за наказом свого володаря риби виносили з моря перлини і складали їх біля намету царевича. Всю ніч хвилювалося море від безлічі риб, що припливали з перлинами. Під ранок прокинувся царевич від плескоту хвиль і побачив, що поруч із наметом виросла ціла купа прекрасних перлин. Зрозумів він, чим заслужив на таке багатство, і подумав: «Дарма я нарікав на свої нещастя. Залишуся я на цьому місці і чекатиму, поки не прийде термін зустрічі з братами».

Частину перлин він продав і на виручені гроші купив зерна. Тепер морські риби стали отримувати корми ще більше, ніж раніше. Потім царевич накупив кизяків і в кожний кизячий коржик сховав по перлині.

Рік минув, і повернулися старші брати. Один із них весь цей рік торгував тканинами і нажив багато всякого добра. Інший тримав бакалійну лаву і сколотив чималі гроші. Дізналися вони, що у молодшого брата немає нічого, крім великої купи кизяків, і підняли його на сміх.

— Ну й дурень ти! — кажуть. - І того не зберіг, що тобі дали! Чи велике багатство ці твої кизяки?

Зібралися царевичі в дорогу, занурили на корабель кожен своє майно та попливли додому. Старші брати не переставали сміятися з молодшого, дивлячись, як він перетягував на корабель свої кизяки і берег їх. У дорозі на кораблі скінчилися дрова і нема на чому стало готувати їжу. Тут брати з глумом попросили молодшого поділитися з ними своїми багатствами. Молодший царевич нічого не сказав і дав кизкових коржів для палива, тільки спершу вийняв потихеньку з них перлини.

Будинки царевичів зустріли з пошаною. Привели їх до палацу і почали брати розповідати, як жили на чужині і як намагалися з користю використати свої гроші. Показали старші брати накопичене добро, підрахували сановники та вельможі привезені багатства. Дійшла черга до молодшого брата. Коли слуги внесли в зал величезну купу кизячих коржів, придворні стали тишком-нишком пересміятися.

— Легко хвалити те, що гарно на вигляд і сліпить очі блиском, — сказав тоді молодший царевич. — Однак на світі є багато такого, що не привертає погляду, але таїть у собі незліченні цінності.

З цими словами царевич почав розламувати кизяки і виймати їх перлини. Здивовано дивилися придворні, як росте перед царем купа добірних перлин, і довго ще вони не могли схаменутися.

Розповів царевич, як він зумів добути такий скарб, і всім стало ясно, що молодший царевич не тільки розумний, а й безкорисливий.

- Вах! Вах! — схвально загомоніли вельможі. — Ось кому бути нашим новим царем!

За кілька днів молодшого царевича урочисто звели на престол. На братів він не був у образі, призначив їх на високі посади, і з того часу всі в його державі жили у світі, веселощі та щастя.