Свинопас

Жив-був бідний принц. Королівство в нього було маленьке-премаленьке, але одружуватися все-таки було можна, а одружитися принцу хотілося.

Зрозуміло, з його боку було дещо сміливо запитати дочку імператора: "Підеш за мене?" Втім, він носив славне ім'я і знав, що сотні принцес з вдячністю відповіли б на його пропозицію згодою. Та хто знає, що спаде на думку імператорській дочці! Послухаємо ж, як було діло.

На могилі у батька принца виріс рожевий кущ невимовної краси; цвів він лише раз на п'ять років, і розпускалася на ньому лише одна-єдина троянда. Зате вона розливала такий солодкий аромат, що, впиваючи його, можна було забути про всі свої прикрощі та турботи. Ще був у принца соловей, який співав так дивно, ніби у нього в шийці були зібрані всі чудові мелодії, які тільки є на світі. їх поклали у великі срібні скриньки і відіслали до неї.

Імператор велів принести скриньки прямо у велику залу, де принцеса грала зі своїми фрейлінами в гості; інших занять вона не мала. Побачивши великі скриньки з подарунками, принцеса заляпала від радості в долоні.

- Ах, якби тут була маленька кицька! - сказала вона. Але з скриньки вийняли чарівну троянду.

- Ах, як це мило зроблено! - сказали усі фрейліни.

- Більше ніж мило! – сказав імператор. - Це просто непогано!

Але принцеса доторкнулася до троянди і мало не заплакала.

- Фі, тату! - сказала вона. - Вона не штучна, а справжня!

- Фі! – повторили всі придворні. - Справжня!

- Стриваймо сердитися! Подивимося спочатку, що в іншому скриньці! – заперечив імператор.

І ось з скриньки з'явився соловей і заспівав так чудово, що не можна було зараз знайти якогось недоліку.

- Superbe! Charmant! - сказали фрейліни; всі вони говорили по-французьки, одна гірша за іншу.

- Як ця пташка нагадує мені органчик покійної імператриці! – сказав один старий придворний. - Так, той самий тон, та сама манера!

- Так! - Сказав імператор і заплакав, як дитина.

- Сподіваюся, що птах не справжній? - Запитала принцеса. - Справжня! - відповіли їй посли, що доставили подарунки.

Тож нехай вона летить! - сказала принцеса і так і не дозволила принцу прийти до неї самому.

Але принц не сумував: він вимазав собі все обличчя чорною і бурою фарбою, насунув шапку і постукав у палац.

- Здрастуйте, імператор! - сказав він. - Чи не знайдеться у вас якогось містечка?

- Багато вас тут ходить! – відповів імператор. - Втім, стривай, мені потрібний свинопас! У нас прірва свиней!

І ось принца затвердили придворним свинопасом і відвели йому жалюгідну, крихітну комірчину поряд зі свинячими закутками. День-денний просидів він за роботою і надвечір змайстрував чудовий горщик. Горщик був обвішаний бубонцями, і, коли в ньому щось варили, бубонці назвали стару пісеньку:

Ах, мій любий Августине, Все пройшло, пройшло, пройшло!

Найцікавіше ж було те, що, тримаючи руку над парою, що підіймалася з горщика, можна було дізнатися, яка у кого в місті готувалась страва. Та вже, горщик був не подружжя якоїсь троянди!

Ось принцеса вирушила зі своїми фрейлінами на прогулянку і раптом почула мелодійний дзвін бубонців. Вона одразу зупинилася і вся засяяла: вона теж вміла грати на фортепіано «Ах, мій любий Августин». Тільки цю мелодію вона і награвала, зате одним пальцем.

- Ах, адже я це граю! - сказала вона. - Так свинопас-то у нас освічений! Слухайте, хай хтось із вас піде і запитає у нього, що вартий цей інструмент.

Однією з фрейлін довелося вдягнути дерев'яні черевики та піти на заднє подвір'я. - Що візьмеш за горщик? - Запитала вона.

- Десять поцілунків! - відповів свинопас.

- Як можна! – сказала фрейліна.

- А дешевше не можна! - відповів свинопас.

- Ну що він сказав? - Запитала принцеса.

- Справді, і передати не можна! - відповіла фрейліна. - Це жахливо!

- Так шепни мені на вухо!

І фрейліна шепнула принцесі.

- Ось невіглас! - сказала принцеса і пішла було, але... бубонці задзвеніли так мило:

Ах, мій любий Августине, Все пройшло, пройшло, пройшло!

- Слухай! – сказала принцеса фрейліні. - Іди спитай, чи не візьме він десять поцілунків моїх фрейлін?

- Ні дякую! -Відповів свинопас. - Десять поцілунків принцеси, або горщик залишиться в мене.

- Як це нудно! – сказала принцеса. - Ну, доведеться вам стати навкруги, щоб ніхто нас не побачив!

Фрейліни обступили її і розчепірили свої спідниці; свинопас отримав десять принцесових поцілунків, а принцеса - горщик.

Ото була радість! Цілий вечір і весь наступний день горщик не сходив з осередку, і в місті не залишилося жодної кухні, від камергерської до шевського, про яку б вони не знали, що в ній куховарилося. Фрейліни стрибали та ляскали в долоні.

- Ми знаємо, у кого сьогодні солодкий суп та млинці! Ми знаємо, у кого каша та свинячі котлети! Як цікаво!

- Ще б! - підтвердила обер-гофмейстерін.

- Так, але тримайте мову за зубами, адже я імператорська дочка!

- Помилуйте! – сказали всі.

А свинопас (тобто принц, але для них він  був свинопасом) даремно часу не втрачав і змайстрував тріскачку; коли її починали крутити, лунали звуки всіх вальсів і полік, які тільки є на білому світі. - Але ж це superbe! - сказала принцеса, проходячи повз нього. - Ось так попурі! Краще за це я нічого не чула! Слухайте, запитайте, що він хоче за цей інструмент. Але цілуватися я більше не стану!

Він вимагає сто поцілунків! - доповіла фрейліна, побувавши біля свинопасу.

- Та що він, в умі? - сказала принцеса і пішла своєю дорогою, але зробила два кроки і зупинилася.

- Треба заохочувати мистецтво! - сказала вона. - Я ж імператорська дочка! Скажіть йому, що я дам йому по-вчорашньому десять поцілунків, а решта нехай отримає від моїх фрейлін!

- Ну, нам це зовсім не до смаку! – сказали фрейліни.

- Дрібниці! – сказала принцеса. - Якщо я можу поцілувати його, то ви й поготів! Не забувайте, що я годую вас і плачу вам платню!

І фрейліні довелося ще раз вирушити до свинопасу.

Сто поцілунків! – повторив він. - А ні -кожен залишиться при своєму. - Стайте навколо! - Скомандувала принцеса, і фрейліни обступили її, а свинопас почав її цілувати.

- Що це за збіговисько у свинячих закуток? - спитав, вийшовши на балкон, імператор, протер очі і надів окуляри. - Е, та це фрейліни знову щось затіяли! Потрібно піти подивитися.

І він розправив задники своїх домашніх туфель. Туфлями служили йому стоптані черевики. Ви б тільки подивилися, як він швидко зашльопав у них!

Прийшовши на заднє подвір'я, він потихеньку підкрався до фрейлін, а ті всі були страшенно зайняті рахунком поцілунків - треба було стежити за тим, щоб розплата була чесною і свинопас не отримав ні більше, ні менше, ніж йому слід. Ніхто тому не помітив імператора, а він підвівся навшпиньки.

- Це що за штуки! - сказав він, побачивши цілуючих, і жбурнув у них туфель якраз у ту хвилину, коли свинопас отримував від принцеси вісімдесят шостий поцілунок. - Геть! - Закричав розгніваний імператор і вигнав зі своєї держави і принцесу і свинопаса.

Принцеса стояла і плакала, свинопас лаявся, а дощик так і лив на них.

- Ах, я нещасна! – плакала принцеса. - Що мені вийти за прекрасного принца! Ах, яка я нещасна!

А свинопас зайшов за дерево, стер з лиця чорну і буру фарбу, скинув брудний одяг і з'явився перед нею у всій своїй королівській величі та красі, і так він був гарний, що принцеса зробила реверанс.

- Тепер я тільки зневажаю тебе! - сказав він. - Ти не схотіла вийти за чесного принца! Ти не оцінила солов'я та троянду, а свинопаса цілувала за іграшки! Справою ж тобі!

І він пішов до себе в королівство, міцно зачинивши за собою двері. А їй залишалося тільки стояти та співати:

Ах, мій любий Августине, Все пройшло, пройшло, пройшло!