Спляча красуня

Багато років тому жили король із королевою, і щодня вони говорили:

– Ах, якби народилася у нас дитина! – Але дітей у них не було й не було.

Ось трапилося одного разу, що королева сиділа в купальні, і вилізла з води на берег жаба і каже їй:

– Твоє бажання виповниться: не мине й року, як народиш ти на світ доньку.

І що жаба сказала, те й трапилося, – народила королева дівчинку, і була вона така прекрасна, що король не знав, що й придумати йому на радощах, і ось він влаштував велику гостину. Скликав він на цей бенкет не тільки своїх рідних, друзів і знайомих, а й знахарок, щоб ті були до його дитини милостиві і прихильні. А було їх у його королівстві рахунком тринадцять; але оскільки золотих тарілок, на яких вони повинні були їсти, було лише дванадцять, то одна з них залишилася незапрошеною.

Свято відсвяткували з великою пишністю, і під кінець ведучі обдарували дитину чудесними дарами: одна – чеснотою, інша – красою, третя – багатством і всім, що тільки можна побажати у світі.

Коли одинадцять промовили вже свої передбачення, раптом з'явилася на бенкет тринадцята. Їй хотілося помститися за те, що її не запросили. І ось, ні з ким не вітаючись і ні на кого не дивлячись, вона вигукнула голосним голосом:

– Королівна на п'ятнадцятому році має вколотися об веретено і від цього померти!

І, не сказавши більше жодного слова, вона повернулася і вийшла із зали. Всі були злякані, але виступила тоді дванадцята знахарка, вона ще не сказала свого побажання; і оскільки скасувати зле закляття вона була не в силах, а могла тільки його пом'якшити, то вона сказала:

– Але то буде не смерть, а лише віковий глибокий сон, у який впаде королівна.

Король, бажаючи вберегти свою улюблену дочку від нещастя, видав указ: усі веретени в усьому королівстві спалити.

Ось і виконалися всі передбачення, дані дівчинці знахаркою: вона була така красива, така скромна, привітна і така розумна, що кожен, хто її бачив, мимоволі нею милувався.

Сталося, що в той день, коли їй виповнилося п'ятнадцять років, короля і королеви не було вдома і дівчина залишилася в замку одна. Вона пішла бродити всюди замком, оглядати покої та комори – все, що заманеться; і нарешті підійшла до старої вежі. Вона зійшла вузенькими крученими сходами в ту вежу і опинилась біля невеликих дверей. А в замку стирчав іржавий ключ; повернула вона його, двері відчинилися, бачить - сидить там у маленькому світлі біля веретена стара і старанно пряде пряжу.

- Доброго дня, бабусю, - мовила королівна, - що ти тут робиш?

— Пряжу пасму, — відповіла стара і кивнула головою.

- А що це за штука така, що так весело крутиться? - Запитала дівчина, взяла веретено і хотіла було теж взятися за пряжу.

Але тільки вона торкнулася веретена, як виконався наговір, і вона вколола веретеном палець. І в ту мить, коли вона відчула укол, вона впала на ліжко, що стояла в світлі, і поринула в глибокий сон.

І цей сон поширився по всьому замку; король і королева, які щойно повернулися додому й увійшли до зали, теж заснули, а разом із ними й усі придворні. Заснули і коні в стійлах, і собаки надвір, голуби на даху, мухи на стінах; навіть вогонь, що палав у печі, і той завмер і заснув, і спекотне перестало шипіти і підсмажуватися, а кухар, що схопив за волосся кухарка за те, що той чогось не додивився, опустив його і теж заснув. І вітер затих, і не ворухнувся жоден листок на деревах біля замку.

І стала зростати навколо замку колючий терновий зарість; з кожним роком вона ставала все вищою і вищою і оточила, нарешті, весь замок. Вона виросла вище самого замку, і в цій зарості його стало зовсім не видно, і навіть прапора на вежі не можна було помітити.

І пішла країною чутка про прекрасну сплячу королівну, яку прозвали Шипшинка, і ось почали наїжджати туди час від часу різні королевичі і намагалися пробратися через густу зарість у замок. Але це було неможливо, тому що шипи трималися міцно один за один, ніби взявшись за руки, - і юнаки заплутувалися в чагарники і, зачепившись об шипи, не могли більше з них вирватися і гинули болісною смертю.

Після багатьох і довгих років з'явився знову в ту країну один королевич, і почув від одного старого про колючий чагарник і про замок, де ось уже сто років як спить казкова красуня-королівна, на прізвисько Шипшинка; і сплять із нею заразом король і королева і всі придворні. Старий ще розповів йому про те, що чув від свого діда, ніби вже приходило чимало королевичів, які намагалися пробитися крізь колючий зарість, але всі вони залишилися там, зачепившись за шипи, і загинули жалюгідною смертю. І сказав тоді юнак:

- Я цього не боюся, я хочу вирушити туди і побачити прекрасну королівну Шипшинку.

Добрий старий почав його відмовляти, щоб він туди не ходив, але він поради його не послухався.

А на той час якраз минуло сто років, і настав день, коли королівна Шипшинка мала знову прокинутися. Підійшов королевич до колючої зарості, подивився, бачить – ростуть там замість терну красиві квіти, – вони самі розсунулися перед ним, і знову зімкнулися, і знову стали огорожею. Побачив він на подвір'ї коней та рудих гончаків, що лежали та спали; сиділи на даху голуби, сховавши голови під крило. Увійшов він у замок і побачив, що сплять на стіні мухи, а кухар на кухні все ще простягає руку, ніби збирається схопити за волосся кухарка, і сидить куховарство перед чорною куркою, яку вона повинна обскубти.

Пішов він і побачив, що в залі лежать і сплять усі придворні, а нагорі біля трону лежать король з королевою. І пішов він далі, і все було так тихо, що чути було навіть його власне дихання.

Нарешті підійшов до вежі і відчинив двері маленької кімнати, де спала Шипшинка. Вона лежала і була така прекрасна, що він не міг відірвати від неї очей; і він нахилився до неї і поцілував її. І тільки він до неї торкнувся, розплющила Шипшинка очі, прокинулася і лагідно на нього подивилася. І зійшли вони разом із вежі.

І ось прокинулися король з королевою та всі придворні, і вони здивовано глянули один на одного. Піднялися коні надворі і почали обтрушуватися. Схопилися гончі собаки і замахали хвостами. Підняли голуби на даху свої голівки, озирнулись і полетіли на поле. Мухи почали повзати по стіні. Вогонь у кухні піднявся теж, запалав і почав варити обід; спекотне почало знову смажитися і шипіти. А кухар дав таку ляпас кухарку, що той так і скрикнув; а куховарка стала швидше обскубувати курку.

І відсвяткували тоді пишне весілля королевича з королівною Шипшинкою, і жили вони щасливо аж до смерті.