Сонце, вітер та місяць

Була собі колись мати Зірка, і мала вона трьох дітей – Сонце, Вітер і Місяць.

От якось вирядилися Сонце, Вітер і Місяць до дядька Грома та тітки Блискавки в гості. Зібралися й пішли. А мати лишилася вдома на господарстві.

Сонце та Вітер були невдячні діти, думали тільки про себе. В гостях вони добре наїлися, а про матір і не згадали. А Місяць був добрий син, чуйний, сердечний. Щоразу, як до столу подавали нову страву, він ховав трохи й для матері.

От вернулися діти додому, мати їх і питає:
– Чим вас там пригощали? А мені ви принесли що-небудь?

Сонце відповідач:
– Я наїлося досхочу, а тобі нічого не принесло. Хіба ж я задля цього в гості ходило?

Вітер каже:
– Я до дядька з тіткою теж не за тим у гості ходив, аби додому щось нести. Зате сам я добре пообідав.

А Місяць виклав на стіл усе, що приніс із собою. Вийшов такий обід, якого в їхньому домі ніколи не бувало.

Тоді Зірка повернулася до Сонця та й каже:
– Ти думало тільки про себе, щоб тобі добре було. За це я зроблю твоє проміння таким палючим, що люди, побачивши тебе, заплющуватимуть очі й запинатимуть голови.

Потім Зірка мовила до Вітра:
– І ти такий само жадібний: про матір теж не згадав. То вій же тепер палючою спекою. Ніхто тебе не любитиме, всі одвертатимуться від тебе.

А Місяцю Зірка лагідно сказала:
– Любий мій сину! Ти не забув про матір, подбав про неї. Ти будеш ясним і прохолодним, і всі люди любитимуть тебе.

Ось чому індійське сонце таке гаряче, вітер такий палючий, а місячні ночі – ніжні й прохолодні.