Казка про трьох сестер

Задумав якось один цар дізнатися, любить його народ чи ні. Покликав він візира і каже:
- Розійшли гінців по всій країні, нехай оголосять: цар не велів сьогодні ввечері запалювати ні свічку, ні скіпку.

Виконав візир царський наказ. А ввечері запросив цар вазира погуляти містом, а заодно подивитися, чи слухається його наказів народ.

Переодяглися вони купцями, йдуть містом - а в місті темрява непроглядна, ніхто не наважується запалити ні свічку, ні скіпку.

Каже візир цареві:
- Тепер, о царю, ти можеш бути впевнений у своєму народі. - І вони пішли назад. Але майже перед самим палацом бачать: стоїть убога халупа, а у віконці - вогник. Засмутився цар і мовив:
- Ходімо, візире, подивимося, хто це ослухався мого наказу.

Глянули вони у віконце, а там - три дівчини, одна краща за іншу, - тчуть полотно.
- Якби цар одружився зі мною, - каже одна дівчина, - я б спекла такий величезний пиріг, що його вистачило б на всю царську армію.

- А якби цар одружився зі мною, - продовжувала інша, - я б виткала такий величезний килим, що на ньому помістилася б уся царська армія.

- Якби я була царицею, - промовила третя дівчина, - я народила б цареві доньку і сина - Сітт аль-Хасн, що означає Цариця краси, і Мудрого Мухаммада. І волосся в них буде із золота та срібла.

На ранок послав цар за сестрами. Прийшли вони до палацу, він і каже:
- Хіба ви не чули мого указу: не запалювати ні свічку, ні скіпку?
- Чули, о царе.
- То чому ж ви не послухалися?
- Ми сироти, о царе, а працюємо всю ніч, щоб вранці виручити три динари. Інакше ми помремо з голоду.
- Я прощаю вас, - сказав цар, дав кожній подарунок, а потім запитує старшу сестру:
- Підеш за мене заміж?
- Так, - негайно погодилася дівчина.

Зіграли весілля, прийшла ніч, звертається цар до молодої дружини:
- Ну, а тепер спечи мені пиріг, якого вистачило б усій моїй армії.

Розсміялася дівчина й каже:
- І ти повірив цьому? Нічна розмова подібна до туману, що зникає з першими променями сонця.

Прогнав її цар і взяв за дружину середню сестру. Прийшла ніч. Звертається до неї цар:
- Ну, а тепер сотки килим, на якому помістилася б уся моя армія.

Розсміялася дівчина й каже:
- І ти повірив цьому? Нічна розмова подібна до туману, що зникає з першими променями сонця.

Розлучився цар із другою сестрою і одружився з третьою. Аллах був милостивий до неї, і в першу ж шлюбну ніч вона завагітніла. Через дев'ять місяців народила дружина царя близнюків - дівчинку і хлопчика. Старші сестри страшенно заздрили молодшій і задумали недобре. Підмовили вони повитуху підмінити дітей на цуценя і кошеня, а самі поклали немовлят у ящик і кинули в річку. Після чого прийшли до царя і кажуть:

- Твоя дружина народила цуценя і кошеня. Засмутився цар і мовив:
- Така, мабуть, воля Аллага. Віддайте дітей матері, нехай вона їх ростить.

Віддалив від себе цар дружину, і хоч ні в чому їй не відмовляв, проте бачити не бажав. Так і жила вона в далеких палацових покоях, проводячі дні з собакою та кішкою.

Ось що трапилося в палаці, а щодо скриньки, то пливла вона, пливла, аж поки не застрягла в річкових травах. Тим часом трапилося бідному рибалці ловити рибу на березі річки. Аллах щодня посилав йому двох риб: одну - для нього самого, другу - для його баби. Раптом бачить рибалка - ящик, витягнув його і поспішив до своєї дружини.

Злякалася дружина.
- Поверни, - каже, - ящик туди, де ти його взяв. У ній або чужі гроші, або диявол. А на старості років нам не треба ні того, ні іншого.
- Жінко, - відповів їй рибалка, - така воля всевишнього, щоб ящик з його вмістом дістався нам. Ми не можемо його не прийняти.

Відкрило подружжя скриньку, а там - два прекрасних немовляти: дівчинка, немов материнські груди, смоктала великий палець хлопчика, а хлопчик - великий палець дівчинки. Хлопчика назвали Мудрий Мухаммад, а дівчинку - Сітт аль-Хасн. У старої дружини рибалки несподівано набрякли груди і з'явилося молоко, а рибалка того дня зловив чотири риби.

Діти росли не по днях, а по годинах і дуже любили одне одного. Якщо починав капати дощик, хлопчик знав, що сестра чимось засмучена і плаче. Якщо сонце починало світити яскравіше, хлопчик знав - сестра посміхається.

Каже одного разу рибалка хлопчикові:
- Сину мій, близький час моєї смерті. Під подушкою в мене ти знайдеш два волосини з кінської гриви. Коли буде потреба, з'єднай їх разом.

І пішов юнак ловити рибу в те місце, де зазвичай ловив батько. Раптом пішов дощ. "Напевно, сестра плаче", - подумав він. Повернувся додому, і справді, ридає сестра - помер старий рибалка. Поховали вони батька, і Мухаммад дістав з-під його подушки два кінських волосини. На ранок пішов він знову ловити рибу, а мати кликнула доньку і каже:
- Донько моя, близький час моєї смерті. Під моєю подушкою ти знайдеш гаманець, щоранку в ньому лежатиме десять динарів.

Із цими словами дружина рибалки віддала богу душу.
Тим часом пішов дощик. "Мабуть, сестра плаче", - подумав Мудрий Мухаммад і повернувся додому. Поховали вони з сестрою матінку, залишили своє житло і пішли в місто.

Щоранку знаходила дівчина в гаманці, заповіданому їй матір'ю, десять динарів. Зібрала вона грошей і незабаром змогла купити землю поблизу царського палацу. Покликала будівельників і веліла їм побудувати палац, подібний до царського.

Одного разу цар, прогулюючись містом, побачив новий палац.
- Чий він? - запитав він.
- Це палац Мудрого Мухаммада і його сестри Сітт аль-Хасн, - відповіли люди.

Познайомився цар із Мудрим Мухаммадом і прив'язався до нього всім серцем. Майже весь час проводили вони разом: їли, пили та всіляко розважалися.

А тітки Мудрого Мухаммада, сестри його матері, за золотим і срібним волоссям здогадалися, хто цей юнак. Стали вони всіх розпитувати і дізналися про його сестру.
- Не інакше як це ті самі діти, яких ми кинули в річку, - здогадалися вони і пішли до Сітт аль-Хасн.

- О красуне, - промовили вони, - твій палац чудовий, але немає в ньому тільки одного.
- Чого ж? - здивувалася Сітт аль-Хасн.
- Ніхто не в силах дістати цю річ для тебе.
- Скажіть, чого саме, і мій брат дістане її для мене!
- У твоєму палаці не вистачає танцюючого бамбука.

Поки брат розважався з царем, пішов дощ. "Мабуть, сестра плаче", - подумав юнак і, запитавши в царя, пішов геть.
- Чому ти плачеш, сестро? - запитав юнак.
- Я хочу мати бамбук, що танцює!
- Не сумуй, я дістану його для тебе.

Узяв Мухаммад провізію і вирушив на пошуки танцюючого бамбука. Чи довго, чи коротко йшов Мухаммад, раптом зустрілася йому стара жінка. Поділився він із нею своєю турботою, вона й каже:
- Між тобою і бамбуком, що танцює, три роки шляху. А росте той бамбук у саду людожера-сина. Людожер спить сім років і стільки ж не спить. Поспішай, ти ще можеш застати його сплячим.

Ішов Мудрий Мухаммад, ішов, поки не досяг саду людожера-сина. Переліз він через стіну, бачить: бамбук, та так танцює, краще за будь-якого танцівника. Не встиг він до нього наблизитися, як птахи в голос закричали, троянди запричитали:
- Чужий! Злодій! Злодій!

Вирвав Мудрий Мухаммад із землі пагін бамбука, обгорнув його коріння і пустився навтьоки. Шум і крики розбудили людожера, прокинувся він, хотів було в погоню кинутися, та даремно - утікача вже й слід прохолов.

Побачивши бамбук, Сітт аль-Хасн прийшла в захват. Посадила вона його у своєму саду, ріс той бамбук і продовжував танцювати.

А тітки, дізнавшись, що Мудрий Мухаммад повернувся з бамбуком, знову прийшли до Сітт аль-Хасн і кажуть:
- Бамбук це дрібниця! У твоєму саду бракує співочої води!

Сітт аль-Хасн заплакала, пішов дощ, брат поспішив до неї.
- Що сталося, о сестро?
- Хочу мати співочу воду.
- Не тривожся, добуду я її для тебе.

Взяв він провізію і вирушив шукати співочу воду. Йшов він, йшов, поки не зустрів ту саму стару жінку. Вислухала вона його і каже:
- Між тобою і співочою водою сім років шляху. А співає вона в саду людожерки-матері. Як і її син, сім років вона спить і стільки ж не спить. Ступай цією дорогою. Якщо поспішиш, то застанеш її сплячою.

Ішов Мудрий Мухаммад, ішов, і нарешті досяг прекрасного палацу, оточеного муром у десять людських зростів.

Переліз Мудрий Мухаммад через стіну і бачить: фонтан зі співочою водою. Не встиг він до неї наблизитися, як вода закричить сильним криком:
- Чужий! Злодій!

Цей крик підхопили квіти, птахи та інші живі істоти. Наповнив Мухаммад пляшку співочою водою, і поки людожерка приходила до тями від сну, його і слід вже прохолов.

Віддав Мухаммад воду сестрі, та вилила її у фонтан, і фонтан заспівав. Тепер у них у саду було два дива: бамбук, що танцює, і вода, що співає.

А тітки, довідавшись, що Мудрий Мухаммад повернувся зі співочою водою, місця собі від злості не знаходили, тільки про одне й думали - як винищити Мудрого Мухаммада і Сітт аль-Хасн. Прийшли вони якось до дівчини і кажуть:
- Усе в твоєму саду є: і бамбук, що танцює, і вода, що співає, але у світі є ще одне чудо - жайворонок, що говорить.

Гірко заплакала Сітт аль-Хасн, пішов дощ. З'явився Мудрий Мухаммад, а вона до нього з проханням:
- Дістань для мене жайворонка, що говорить!
- Я принесу його тобі, - пообіцяв Мудрий Мухаммад. Взяв він провізію і вирушив тією ж дорогою.

Раптом іде йому назустріч все та ж стара.
- Що тобі треба, о юначе? - запитала вона.
- Жайворонка, що говорить.
- Усе, що хочеш, тільки не це! Хтось хоче погубити тебе. Йди додому, бо нікому не відомо, де знаходиться жайворонок, що говорить.

Сів Мудрий Мухаммад і міцно задумався. Раптом згадав він про дві волосинки, які залишив йому батько. Склав він їх разом, і тієї самої миті виник перед ним кінь, та не простий, а син царя джинів в образі коня.

- Вслухаюся і підкоряюся тобі, о Мудрий Мухаммад! Що тобі треба?

Повідав Мудрий Мухаммад йому свою історію, а кінь і каже:
- Між тобою і жайворонком, що розмовляє, тисяча років шляху, і знаходиться він у саду Умм Ісі-Аур, довговолосої діви. Я перенесу тебе туди, але сам у сад не піду. Щойно увійдеш, одразу побачиш вівцю, що пасеться. Заріж її і розділи на чотири частини. Вхід до саду охороняють два леви. Дай кожному по шматку м'яса. "Здрастуй, Мудрий Мухаммаде, - скажуть вони тобі, - ти виявив нам повагу!" Не відповідай їм, інакше перетворишся на камінь. Другу браму стережуть два собаки. Їм теж даси по шматку. "Здрастуй, Мудрий Мухаммаде, - скажуть вони тобі, - ти зробив нам шану". Не відповідай, інакше вони розірвуть тебе на частини. Коли знайдеш Умм Ісі-Аур, вона скаже тобі: "Здрастуй, Мудрий Мухаммаде. Я люблю тебе, Мудрий Мухаммаде. Ти посланий мені Аллахом, Мудрий Мухаммад". Не смій відповідати, інакше перетворишся на камінь.

Усе зробив Мудрий Мухаммад, як велів йому син царя джинів. У саду було безліч кам'яних бовванів - все, що залишилося від людей, які теж хотіли роздобути жайворонка, що говорить, але не зуміли зберігати мовчання. Коли Мухаммад минув двоє воріт і зустрів Умм Ісі-Аур, вона йому сказала:
- Я люблю тебе, Мудрий Мухаммаде. Я знаю, навіщо ти тут і що твої тітки зробили з тобою і твоєю сестрою.
Навіть погляду не кинув Мудрий Мухаммад у бік довговолосої діви, а попрямував прямо до золотої клітки, яка стояла на мармуровому п'єдесталі. Жайворонок, що говорив, сидів біля відчиненої клітки й твердив:
- Мудрий Мухаммад, твій батько - цар, твій батько - цар, твій батько... - Потім він втомився і сказав: - Я ослаб! Невже ніхто не скаже мені: "Поспи!" Невже ніхто не скаже, невже ніхто...

- Та замовкни ти нарешті! - не витримав Мудрий Мухаммад. - Спи! - І тут же перетворився на камінь.

Ось що сталося з Мудрим Мухаммадом. А щодо його сестри, Сітт аль-Хасн, то переодяглася вона в чоловіче вбрання, узяла запас їжі та пиття і вирушила на пошуки брата. Одні країни швидко проходила, в інших - зупинялася, усіх розпитувала про брата. І ось одного разу побачила вона величезну запорошену хмару, що летіла по небу. Хмара наблизилася, вдарилася об землю і стала людожером. Не встиг людожер відкрити рота, як Ситт аль-Хасн сказала:
- Мир з тобою, батько-людожер!
- Якби не твоє привітання, юначе, - промовив людожер, - я з'їв би тебе з кістками. Що привело тебе сюди?
- Я шукаю жайворонка, що говорить.
- Сину мій, - відповідав людожер. - Йди додому. Ти занадто молодий, щоб прийняти смерть.
- Ні, я повинен його знайти.

Бачить людожер, що не переконати йому цього юнака з ніжним обличчям, зітхнув і каже:
- Іди он тією дорогою, і ти зустрінеш мого середнього брата. Він на день старший за мене і на цілий рік розумніший.

Йшла вона, йшла, поки не зустріла середнього брата людожера.
- Мир з тобою, о людожер!
- Якби не твоє привітання, юначе, я з'їв би тебе з кістками. Куди ти йдеш? - запитав він.
- Я шукаю країну, де живе жайворонок, що говорить.
- Йди цією дорогою, і ти зустрінеш нашого старшого брата. Він усього на один день старший за мене, але на цілий рік розумніший.

Продовжила свій шлях Сітт аль-Хасн, поки не зустріла третього людожера.
- Мир з тобою!
- Якби не твоє привітання, я з'їв би тебе з кістками. Чого ти хочеш? - запитав людожер.Казка про трьох сестер
- Я шукаю країну, де живе жайворонок, що говорить.
- Візьми м'яч і биту. Удар битою по м'ячу і ступай, куди він покотиться. В одну мить доставить він тебе куди потрібно.

Узяла дівчина биту, вдарила нею по м'ячу і йшла за ним, поки не опинилася перед палацом довговолосої діви. Сітт аль-Хасн зарізала вівцю і дала кожному леву по шматку м'яса. За це вони пропустили її через перші ворота. Потім вона побачила собак і також дала кожній по шматку м'яса, і вони пропустили її через другу браму.

Озирнулася Сітт аль-Хасн і бачить: кругом скам'янілі люди з багатьох країн. А на мармуровому п'єдесталі біля золотої клітки сидить жайворонок, поруч стоїть її брат, Мудрий Мухаммад, перетворений на камінь.
- Ти Сітт аль-Хасн, - почав твердити жайворонок, - твій батько цар і мати цариця, цариця, цариця...
Слова не зронила Сітт аль-Хасн.
- О як я втомився, - жалібно застогнав жайворонок. - Невже ніхто не скаже мені: "Спи!" Невже ніхто не скаже мені: "Відпочивай!" Невже ніхто, ніхто, ніхто...

Але Сітт аль-Хасн виявилася здогадливішою за брата, вона не промовила ні слова, і жайворонок покірно увійшов у свою клітку. Не встиг він увійти, як Сітт аль-Хасн тут же її зачинила. І тієї ж миті всі люди ожили й пішли по домівках. А брат не впізнав сестру в чоловічій сукні й промовив:
- Дякую тобі, сміливий юначе!
- Я твоя сестра, Сітт аль-Хасн, - відповідала вона. - Чому ти заговорив із жайворонком?
- Усе в руках Аллаха, - сказав він.

Разом покинули вони сад і йшли, доки не прийшли до того місця, де на них чекав кінь, син царя джинів. Сіли вони на коня, і він в одну мить переніс їх додому.

Каже тоді жайворонок:
- Я хочу влаштувати бенкет і запросити царя. Скажіть йому, щоб він узяв із собою всіх своїх візирів, усю варту, та не забув своїх дітей - кішку і собаку, а також повитуху і двох своїх колишніх дружин.

Нарешті всі прийшли. Царські діти - кішка і собака, одягнені в шовк, сиділи в золотих кріслах. Запитує цар Мудрого Мухаммада:

- Скажи, Мудрий Мухаммаде, на чию честь це свято?
- На честь жайворонка, - відповідав Мудрий Мухаммад.
- На честь птаха? - здивувався цар.
- Мир з тобою, о царю, - несподівано заговорив жайворонок.
- Мир з тобою, о жайворонок, - повернув йому вітання цар.
- Хто це, о царю? - запитав жайворонок, вказуючи на кішку і собаку.
- Це дар Аллаха, - відповідав цар. - І що б Аллах не послав, усе благо.
- Приведи повитуху, - наказав жайворонок.

Привели повитуху, побачила вона брата й сестру і затремтіла, як лист на вітрі, а обличчя в неї стало синім, як індиго.

- Я тут ні до чого! - закричала вона. - Це все царицині сестри. Вони сказали мені: "Віддай нам дітей", а самі підсунули мені кошеня і цуценя, щоб я підмінила ними дітей.

Усі були на тому святі, і кожен чув розповідь повитухи. І тоді промовив цар:
- Той, хто любить Аллаха, нехай судить повитуху і моїх колишніх дружин.
А сам знову наблизив до себе свою дружину, і жили вони довго в добробуті й достатку, і було в них ще багато дітей.