Види казок

Казка - твір епічного, чарівного, героїчного або побутового характеру з неприховано вигаданим сюжетом і відсутністю претензій на історичність оповіді.

Традиційно казки поділяють на фольклорні (народні) та літературні (авторські).

Казка фольклорна (народна) - вид письмової та усної народної творчості, що містить різножанрові твори, тексти яких спираються на вигадку.

Казка літературна (авторська) - зорієнтований на вигадку твір, тісно пов'язаний із народною казкою, але, на відміну від неї, що належить конкретному автору.

Слово "казка" засвідчено в письмових джерелах не раніше XVII століття. Походить від слова "каза́ти". Мало значення: перелік, список, точний опис. Наприклад, переписний документ "Ревізька казка". Сучасного значення набуває з XVII-XIX століття. Раніше використовувалося слово "байка".

Літературні казки

Казка літературна - епічний жанр: орієнтований на вигадку твір, тісно пов'язаний із народною казкою, але, на відміну від неї, належний конкретному авторові, що не існував до публікації в усній формі та не мав варіантів. Літературна казка або наслідує фольклорну (літературна казка, написана в народно поетичному стилі), або створює дидактичний твір на основі не фольклорних сюжетів.

Основні відмінності фольклорної та літературної казок:

- Літературна казка завжди записана і її вигляд незмінний. Фольклорна казка не має суворо усталеного тексту, кожен казкар міг за своїм бажанням щось додати в неї або прибрати.

- У літературній казці відображається особистий погляд автора на світ, його уявлення про життя і справедливість. У фольклорній казці відображаються ідеали та цінності всього народу.

- Літературна казка є віддзеркаленням епохи, в яку її було написано, і панівних літературних течій того часу.

За аналогією з класифікацією народних казок серед літературних казок можуть бути виокремлені казки про тварин, чарівні, побутові, авантюрні; за пафосом - казки героїчні, ліричні, гумористичні, сатиричні, філософські, психологічні; за близькістю до інших літературних жанрів - казки-поеми, казки-новели, казки-повісті, казки-притчі, казки-п'єси, казки-пародії, науково-фантастичні казки, казки абсурду та ін.

Літературні казки відомі з давніх часів: збереглася найдавніша єгипетська казка XIII століття до н.е. у формі літературної повісті про двох братів, давньоіндійські притчі "Джатакі" про земні перевтілення Будди, які створювали від початку I тисячоліття до н.е., казка давньоримського письменника II століття н.е. Апулея "Амур і психея". Перші сучасні художні казки можна знайти в колекції "Чудові ночі" італійця Страпароли.

Французькі казкові історії в стилі рококо були зібрані в Німеччині за часів Веймарського класцизму, зокрема, Крістофом Мартіном Віландом у збірці "Джинністан".

Йоганном Вольфгангом Гете написано три літературні казки: "Казка" (у "Розвагах німецьких емігрантів"), "Новий Паріс" (у "Поезії і правді") і "Нова Мелюзіна" (у "Похідних роках Вільгельма Мейстера").

Одним із найзнаменитіших родоначальників авторської казки можна вважати французького поета і критика Шарля Перро (1628-1703). 1697 року опублікував збірку "Казки матінки Гуски, або Історії та казки минулих часів з повчаннями". Збірка містила вісім казок, що являли собою літературну обробку народних казок (як вважають, почутих від годувальниці сина Перро). Ця книга широко прославила Перро за межами літературного кола. Фактично Перро ввів народну казку в систему жанрів "високої" літератури.

Вплив на традицію авторської казки справив італійський драматург Карло Гоцці (1720-1806), у п'єсах якого поєднувалися і мотиви, запозичені з італійського фольклору, і мотиви східних казок.

Одним із найкращих майстрів німецької авторської казки був прозаїк Вільгельм Гауф (1802-1827).

Брати Грімм - Якоб (1785-1863) і Вільгельм (1786-1859) - одні з найвідоміших і найпопулярніших казкарів нашої планети. Вони зібрали і записали близько двохсот десяти казок і легенд, які читає і перечитує вже не одне покоління.

Аудиторії незалежно від віку адресовані казки данського прозаїка Ганса Крістіана Андерсена (1805-1875).

Редьярд Кіплінг (1865-1936) використовував у своїй прозі знання не тільки рідного фольклору, а й світової міфології.

Шведська письменниця Сельма Лагерлеф (1858-1940) створила класичну дитячу книжку "Чудова подорож Нільса Гольгерсона Швецією" (1906-1907).

Інша шведська письменниця, Астрід Ліндгрен (1907-2003) створила знамениті книжки Пеппі Довга панчоха (1945-1946) або Малюк і Карлсон, який живе на даху (1955-1968) після Другої світової війни.

Італійський прозаїк Джанні Родарі (1920-1980) пов'язаний водночас і з традицією народної казки, і з традицією літературною, що відобразилося в казкових повістях Пригоди Чиполіно (1951) і Подорож Блакитної Стріли (1952), а також у книзі Казки телефоном (1962).

Фольклорні (народні) казки

Казка фольклорна - епічний жанр письмової та усної народної творчості: прозаїчна усна розповідь про вигадані події у фольклорі різних народів. Вид оповідного, здебільшого прозового фольклору (казкова проза), що включає різножанрові твори, тексти яких спираються на вигадку. Казковий фольклор протистоїть "достовірному" фольклорному оповіданню (міф, билина, історична пісня, духовні вірші, легенда, демонологічні оповідання, оповідь, переказ).

Фольклорна казка відповідає трьом вимогам фольклорної буттєвості (загальнофольклорні ознаки):

1. Усність.
2. Колективність.
3. Анонімність.

Сюжет фольклорної казки, на відміну від сюжету літературної казки, існує в безлічі текстів, у яких допускається певний ступінь імпровізації виконавця казкового матеріалу. Тексти фольклорної казки протистоять один одному за ступенем схожості-несхожості як варіант-варіації. Казкар зберігав у пам'яті казкові сюжети цілком або у формі одиниць сюжету, так званого мотиву, і відтворював у виконуваній казці.

Фольклорна казка включає кілька жанрів (за іншою класифікацією - жанрових різновидів одного жанру казки). У науці про казку існує проблема класифікації казкових жанрів.

Єдиної наукової класифікації фольклорних казок досі не існує, і дослідники по-різному виокремлюють жанри або групи казок.

Фольклорист Е.В.Померанцева виокремлює казки: 1) про тварин, 2) чарівні, 3) авантюрно-новелістичні, 4) побутові.

Фольклорист В.Я.Пропп ділить казки на: 1) чарівні, 2) кумулятивні, 3) про тварин, рослини, неживу природу і предмети, 4) побутові або новелістичні, 5) небилиці, 6) надокучливі казки.

Фольклорні казки яскраво відображають традиції, старовинні повір'я, релігію та інші національні особливості.

Сюжети народних казок відрізняються національним оформленням деталей, але незмінно слідують законам добра і справедливості.

Європейські казки мають особливий "смак" давніх міфів і легенд, вони нерідко сатирично висміюють жадібність, несправедливість та інші людські вади.

В англійських казках персонажі часто мають конкретну професію: кравець, фермер, продавець. Основна ідея англійських казок: людина, яка зробила себе сама.

Німецькі казки роблять акцент на сім'ї, домі, праці, кожен зайнятий своєю справою, і отримує відповідно те, що заслужив.

Французькі казки сповнені романтизмом і чарами. Герої італійських казок шукають слави, грошей, влади.

Арабські казки навпаки, вчать того, що не варто брати зайвого, і задовольнятися тим, що є, бо на все воля Аллаха.

Індійські та африканські казки відображають велику кількість тварин у тих краях і особливе ставлення народів, які часто ототожнюють якості людей із виглядом тварин.

Китайські та японські казки завжди несуть смислове навантаження і за змістом і побудовою часто нагадують усім відомі байки, в яких історія супроводжується епілогом у вигляді висновку.

А ось казки Австралії навпаки - не несуть повчальних інтонацій. Міфи мункан залишають за слухачем право самостійно робити висновки і не акцентують увагу на розподілі "поганих" і "хороших" ролей.