Нарцис

Ніхто не може чинити опір волі прекрасної богині Афродіти. Вона може щедро обдаровувати щастям, а може й покарати жорстоко. Досі люди пам'ятають і передають один одному сумну історію, яка сталася з юним Нарцисом, сином річкового бога Кефісса та німфи Ліріопи. З дитинства Нарцис захоплював усіх своєю дивовижною красою. Батьки його знали, що не завжди краса приносить щастя людям, і звернулися до віщуна Тиресія, щоб він сказав їм, що чекає на їхню дитину в майбутньому і як довго вона житиме на світі.

Подивився мудрий Тиресій на прекрасного малюка і сказав:
- Ваш син може прожити до глибокої старості, але тільки в тому випадку, якщо він ніколи не побачить свого обличчя.

Здивувалися батьки маленького Нарциса такій дивній відповіді, вони нічого не зрозуміли, тому довго сміялися з пророцтва старого Тиресія і вирішили не звертати уваги на його порожні слова.

Минули роки, Нарцис виріс і перетворився на стрункого прекрасного юнака. Молоді німфи гуртом бігали за ним, намагалися привернути його увагу. Але нікого не любив Нарцис, він уже звик, що всі захоплюються лише ним, а сам залишався холодним та байдужим.

Якось, коли під час полювання він заганяв у мережі трепетних оленів, побачила його юна німфа Ехо. Вона сховалася в лісовій гущавині і із захопленням дивилася на Нарциса. Який прекрасний був цей юнак! Як їй хотілося заговорити з ним! Але в тому й була її біда, що вона не могла цього зробити. Колись велика богиня Гера покарала її за те, що вона повідомила Зевса про наближення Гери, коли він розважався з німфами. Велика богиня розгнівалась на Ехо і прокляла її:
- Нехай твоя мова влада втратить свою і голос твій стане коротким, - сказала вона німфі, що завинила. З того часу юна Ехо розучилася розмовляти, і тепер вона вміла повторювати лише те, що почує, і лише останні слова.

У погоні за оленями Нарцис заблукав у саму глибину лісу, він відстав від своїх супутників і розгублено озирався на всі боки. Раптом йому здалося, що в лісовій гущавині промайнула якась тінь, і почувся шелест чиїхось обережних кроків.

- Гей, тут хтось є? – крикнув юнак.
– Є! - повторила, відгукуючись, дзвінка Ехо.
- Чому ж ти ховаєшся, де ж ти? - Крикнув знову здивований Нарцис.
– Ти? – теж спитала невидима Ехо. Нарцис подумав, що це хтось із його товаришів вирішив пожартувати з ним.
– Іди сюди, тут ми зустрінемося, – покликав юнак.
- Зустрінемось, - радісно погодилася Ехо. Вибігла щаслива німфа зі свого укриття і кинулася назустріч Нарцису, простягаючи до нього руки. Але Нарцис, як тільки побачив дівчину, насупився і крикнув їй зневажливо:
- Забери свої руки, я краще помру, ніж залишуся з тобою!

Не знала юна німфа, куди подітися від сорому, вона закрила обличчя руками і кинулась у хащі лісу. Втекла нещасна Ехо далеко в гори і почала жити там одна в печерах. Іноді вона спускалася вниз і ходила лісом.

Вже й часу багато минуло з того часу, але не могла вона забути прекрасного Нарциса, все більше любила жорстокого юнака, і все більше росла в ній образа. Висохла Ехо від кохання і горя, зовсім вичерпалося її тіло, залишився тільки голос, як і раніше чистий і дзвінкий. Нікому тепер не з'являється нещасна Ехо, тільки сумно відгукується на будь-який крик.

А Нарцис так і продовжував жити гордий і байдужий до всього світу. Багато прекрасних німфів страждали від любові до нього. І ось одного разу вони зібралися разом і молилися до Афродіти:
- Зроби так, велика богиня, щоб і він полюбив без відповіді.

У відповідь їм послала Афродіта на землю легкий вітерець. Він пролетів над галявою, де зібралися юні німфи, ніжним крилом торкнувся їхніх палаючих тіл, розкуйовдив золоті кучері.

Настала весна. Яскрава, сонячна. Нарцис усі дні пропадав у лісі на полюванні. Одного разу хлопець довго блукав лісом, дичину йому цього разу не потрапило, але він дуже втомився, і захотілося йому попити. Незабаром юнак знайшов струмок і схилився над дзеркальною поверхнею. Він хотів уже зачерпнути чистої холодної води, але раптом завмер у здивуванні. На нього з прозорої глибини струмка дивилося чиєсь чудове обличчя. Йому й на думку не спало, що він побачив у воді своє відображення. Нарцис не відриваючись дивився на нього і чим довше дивився, тим більше воно подобалося йому.

- Хто ти, чарівна незнайомка? – питав він, нахиляючись над струмком, – чому ти сховалась у струмку?

Прекрасне обличчя теж ворушило губами, але що воно говорило, Нарцис не чув.
- Вийди ж з води, кохана, - благав він своє відображення і манив його рукою, - невже не бачиш ти, як я страждаю?

Прекрасна незнайомка теж манила його, простягала руки і сміялася, коли він сміявся. Нарцис схилився до самої води і хотів поцілувати свою кохану, але холодної води торкнулися його губи. Вода в струмку затремтіла, зморщився і розплився чудовий образ.

Нарцис сів на берег струмка і задумливо дивився на його глибину. Знизу, так само задумливо, дивилося на нього чудове обличчя. І раптом страшна думка спала йому на думку. Він навіть здригнувся від несподіванки. Невжеце його обличчя дивиться на нього із дзеркальної поверхні струмка?

– Про горе! Чи не полюбив я себе? Адже це своє відображення я бачу у воді. У такому разі мені нема чого жити. Піду я в царство мертвих, і тоді закінчаться мої муки.

Весь иссох Нарцис, останні сили покидають його. Але він все одно не може відійти від струмка, не може не дивитись на своє відображення.

– О великі боги! Як же жорстоко покараний я, - заплакав від горя юнак, який страждав, і сльози його впали в прозору воду. Пішли кола її чистою поверхнею, зник прекрасний образ, і Нарцис зі страхом вигукнув:
- Не залишай мене, повернися, дай мені ще помилуватися тобою!

Заспокоїлася вода, і знову нещасний юнак не відриваючись дивиться на своє відображення, страждаючи від свого страшного кохання.

Страждає, дивлячись на нього, і німфа Ехо. Вона, як може, допомагає йому, як може, розмовляє з ним.
- Про горе, - вигукує Нарцис.
– Горе, – відповідає Ехо.
– Прощавай, – слабшим голосом вигукує змучений юнак.
– Прощавай, – сумно шепоче Ехо. - Прощавай, - губиться в глибині лісу її загасаючий голос.

Так і загинув Нарцис від горя. Полетіла його душа в царство тіней, але й там, у підземному царстві Аїда, сидить він на березі священного Стіксу і сумно дивиться у воду.

Гірко плакала Ехо, коли дізналася про смерть Нарциса, і всі німфи оплакували цього гордого та нещасного юнака. Вони викопали могилу в лісовій гущавині, де він любив полювати, але коли прийшли за тілом, не знайшли його. На тому місці, де востаннє схилилася голова юнака, виросла біла запашна квітка, прекрасна, але холодна квітка смерті. Назвали його німфи нарцисом.