Ельф трояндового куща

У саду красувався трояндовий кущ, весь усипаний чудовими трояндами. В одній із них, найпрекраснішої між усіма, жив ельф, такий крихітний, що людським оком його й не розгледіти було. За кожною пелюсткою троянди в нього було по спальні; сам він був напрочуд ніжний і милий, ну точнісінько гарненька дитина, тільки з великими крилами за плечима. А який аромат стояв у його кімнатах, які красиві й прозорі були їхні стіни! То були ж ніжні пелюстки троянди.

Весь день грав ельф на сонечку, пурхав з квітки на квітку, танцював на крилах біля жвавих метеликів і підраховував, скільки кроків довелося б йому зробити, щоб обіжджати всі доріжки та стежки на одному липовому аркуші. За доріжки та стежки він приймав жилки аркуша, та вони й були для нього нескінченними дорогами! Раз не встиг він обійти й половини їх, дивись — сонечко вже закотилося; він і почав, втім, не рано.

Стало холодно, впала роса, повіяв вітер, ельф розсудив, що пора додому, і поквапився щосили, але коли добрався до своєї троянди, виявилося, що вона вже закрилася і він не міг потрапити до неї; встигли закритися й інші троянди. Бідний крихта ельф злякався: ніколи ще не залишався він на ніч без притулку, завжди солодко спав між рожевими пелюстками, а тепер!.. Ах, мабуть, не уникнути його смерті!

Раптом він згадав, що на іншому кінці саду є альтанка, вся повита чудовими капріфоліями; в одній із цих великих строкатих квіток, схожих на роги, він і вирішив проспати до ранку.

І ось він полетів туди. Тсс! Тут були люди: гарний юнак і премиленька дівчина. Вони сиділи поряд і хотіли б повік не розлучатися — вони так гаряче любили один одного, куди гарячіше, ніж найдобріша дитина любить своїх маму та тата.

- На жаль! Ми маємо розлучитися! - сказав молодик. — Твій брат не хоче нашого щастя і тому відсилає мене з дорученням далеко-далеко за море! Прощай же, люба моя наречена! Адже я маю право назвати тебе так!

І вони поцілувалися. Молода дівчина заплакала і дала йому на згадку про себе троянду, але спочатку зняла на ній такий міцний і гарячий поцілунок, що квітка розкрилася. Ельф зараз же влетів у нього і притулився головкою до ніжних, запашних стін. Ось пролунало останнє «прощавай», і ельф відчув, що троянда зайняла місце на грудях хлопця. О, як билося його серце! Крихта ельф просто не міг заснути від цієї стукотні.

Недовго, однак, довелося троянди лежати на грудях. Молодий чоловік вийняв її і, проходячи великим темним гаєм, цілував квітку так часто і так міцно, що крихта ельф мало не задихнувся. Він відчував крізь пелюстки квітки, як горіли губи парубка, та й сама троянда розкрилася, наче під променями полуденного сонця.

Тут з'явилася інша людина — похмура і зла, це був брат гарної молодої дівчини. Він витяг великий гострий ніж і вбив молодого чоловіка, який цілував квітку, потім відрізав йому голову і закопав її разом із тулубом у пухку землю під липою.

«Тепер про нього не буде й гадки! - подумав злий брат. — Мабуть, не повернеться більше. Він мав далеку дорогу за море, а в такому шляху неважко попрощатися з життям; ну ось так воно і сталося! Повернутись він більше не повернеться, і питати про нього сестра не посміє мене».

І він накидав ногами на те місце, де поховав убитого, сухого листя і пішов додому. Але йшов він у темряві нічний не один: з ним був крихта ельф. Ельф сидів у сухому, згорнутому в трубочку, липовому листку, що впав на голову лиходію в той час, як той заривав яму. Закінчивши роботу, вбивця надів на голову капелюх; під нею було страх як темно, і крихта ельф весь тремтів від жаху та від обурення на лиходія. На зорі злий чоловік вернувся додому, зняв капелюх і пройшов у спальню сестри. Молода квітуча красуня спала і бачила уві сні того, кого вона так любила і хто поїхав тепер, як вона думала, за море. Злий брат нахилився з неї і засміявся злісним, диявольським сміхом; сухий листок випав з його волосся на ковдру сестри, але він не помітив цього і пішов до себе заснути до ранку. Ельф видерся з сухого листка, заліз у вухо молодої дівчини і розповів їй уві сні про жахливе вбивство, описав місце, де воно сталося, квітучу липу, під якою вбивця закопав тіло, і нарешті додав: «А щоб ти не прийняла всього цього за простий сон, я залишу на твоєму ліжку сухий листок». І вона знайшла цей листок, коли прокинулась.

О, як гірко вона плакала! Але нікому не сміла бідолаха довірити свого горя. Вікно стояло відчиненим цілий день, крихта ельф легко могла випурхнути в сад і летіти до троянд та інших квітів, але йому не хотілося залишати бідолашну одну. На вікні у квітковому горщику росла троянда; він сів у один із її квітів і очей не зводив із убитої горем дівчини. Брат її кілька разів входив у кімнату і був зло веселий; вона ж не сміла і заїкнутися йому про своє горе.

Як тільки настала ніч, дівчина потихеньку вийшла з дому, вирушила в гай прямо до липи, розкидала сухе листя, розрила землю і знайшла вбитого. Ах, як вона плакала і благала бога, щоб він послав смерть і їй.

Вона б охоче забрала з собою дороге тіло, та не можна було, і ось вона взяла бліду голову із заплющеними очима, поцілувала холодні губи і обтрусила землю з прекрасного волосся.

— Залишу собі хоч це! — сказала вона, закопала тіло і знову накидала на те місце сухе листя, а голову забрала з собою, разом з невеликою гілочкою жасмину, що цвів у гаю.

Прийшовши додому, вона відшукала найбільший горщик для квітів, поклала туди голову вбитого, засипала її землею і посадила жасминовую гілочку.

- Прощавай! Прощай! — прошепотів крихта ельф: він не міг винести такого сумного видовища і відлетів у садок до своєї троянди, але вона вже відцвіла, і навколо зеленого плоду трималося лише дві-три побілі пелюстки.

- Ах, коли приходить кінець - всьому хорошому і прекрасному! - зітхнув ельф.

Зрештою він знайшов собі іншу троянду і затишно зажив між її запашними пелюстками. Але щоранку літав він до вікна нещасної дівчини і завжди знаходив її всю в сльозах біля горщика квітки. Гіркі сльози струмками лилися на жасминову гілочку, і в міру того як сама дівчина з кожним днем блідла і худіла, гілочка все росла та зеленіла, пускаючи один відросток за іншим. Незабаром з'явилися й маленькі білі бутончики; дівчина цілувала їх, а злий брат сердився і питав, чи не збожеволіла вона; інакше він нічим не міг пояснити ці вічні сльози, які вона проливала над квіткою. Він не знав, чиї заплющені очі, чиї рожеві губи перетворилися на землю в цьому горщику. А бідна сестра його схилила якось голову до квітки, та так і задрімала; якраз у цей час прилетів крихта ельф, припав до її вуха і почав розповідати їй про останнє її побачення з милим у альтанці, про пахощі троянд, про кохання ельфів… Дівчина спала так солодко, і серед цих дивовижних мрій непомітно відлетіло від неї життя. Вона померла і з'єдналася на небі з тим, кого вона так любила.

На жасмині розкрилися білі квіти, схожі на дзвіночки, і по всій кімнаті розлився чудовий, ніжний аромат — тільки так могли квіти оплакати покійну.

Злий брат подивився на гарний квітучий кущ, узяв його у спадок після померлої сестри і поставив у себе в спальні біля самого ліжка. Крихітка ельф пішов за ним і почав літати від одного дзвіночка до іншого: у кожному жив маленький дух, і ельф розповів їм усім про вбитого молодого чоловіка, про злого брата і про бідну сестру.

- Знаємо! Знаємо! Адже ми виросли з очей та з губ убитого! — відповіли духи квітів і при цьому дивно похитали головками.

Ельф не міг зрозуміти, як вони можуть залишатися такими байдужими, полетів до бджіл, які збирали мед, і теж розповів їм про злого брата. Бджоли переказали це своїй цариці, і та вирішила, що всі вони наступного ж ранку покарають убивцю.

Але вночі — це була перша ніч після смерті сестри, — коли брат спав біля пахучого жасминового куща, кожен дзвіночок розкрився, і звідти вилетів невидимий, але озброєний отруйним списом дух квітки. Всі вони підлетіли до вуха сплячого і почали нашіптувати йому страшні сни, потім сіли на його губи і встромили йому в язик свої отруйні списи.

- Тепер ми помстилися за вбитого! — сказали вони і знову сховалися в білі дзвіночки жасмину.

Вранці вікно в спальні раптом відчинилося, і влетіли ельф і цариця бджіл зі своїм роєм; вони з'явилися вбити злого брата.

Але вже помер. Навколо ліжка юрмилися люди й казали:

- Його вбив сильний запах квітів.

Тоді ельф зрозумів, що то була помста квітів, і розповів про це цариці бджіл, а вона з усім своїм роєм почала літати і дзижчати навколо пахучого куща.

Не можна було відігнати бджіл, і хтось із присутніх хотів забрати кущ в іншу кімнату, але одна бджола вжалила його в руку, він упустив квітковий горщик, і той розбився вщент.

Тут усі побачили череп убитого та зрозуміли, хто був убивця.

А цариця бджіл з шумом полетіла повітрям і дзижчала про помсту квітів, про ельфа і про те, що навіть за найменшою пелюсткою ховається хтось, хто може розповісти про злочин і покарати злочинця.