Жили в Барлетті три маленькі хлопчики - троє братиків. Гуляли вони якось за містом і побачили раптом якусь дивну дорогу - рівну, гладеньку і всю коричневу.

- Із чого, цікаво, зроблена ця дорога? - здивувався старший брат.

- Не знаю з чого, але тільки не з дощок, - зауважив середній брат.

- І на асфальт не схоже, - додав молодший брат.

Гадали вони, гадали, а потім опустилися на коліна та й лизнули дорогу язиком.

Це мишеня все своє життя прожило в тоненькій дешевенькій книжечці - знаєте, з тих, у яких розповіді в картинках. Набридло мишеняті жити в цій книжці, і вирішило воно змінити собі квартиру - знайти іншу, де папір був би кращим на смак і хоча б пахнув сиром. Зібрав він усі свої сили і як стрибне!... Так він опинився раптом у справжньому світі, серед справжніх живих мишей.

- Скуаш! - одразу ж злякався він, відчувши запах кішки.

- Що він сказав? - здивувалися миші, вражені настільки незрозумілою мовою.

- Візьми-но, Джузеппе, рушницю, - сказала одного разу мати своєму синові, - і сходи на полювання. Завтра твоя сестра виходить заміж, і треба б приготувати святковий обід. Дуже хороша була б для цього зайчатина. Джузеппе взяв рушницю і вирушив на полювання. Щойно вийшов на дорогу, бачить - біжить заєць. Вискочив косою з-під паркану і пустився в поле. Підкинув Джузеппе рушницю, прицілився і натиснув на курок. А рушниця й не подумала стріляти!

- Пум! - сказала вона раптом дзвінким і веселим голоском і викинула кулю на землю.