Мишеня з книжечки

Це мишеня все своє життя прожило в тоненькій дешевенькій книжечці - знаєте, з тих, у яких розповіді в картинках. Набридло мишеняті жити в цій книжці, і вирішило воно змінити собі квартиру - знайти іншу, де папір був би кращим на смак і хоча б пахнув сиром. Зібрав він усі свої сили і як стрибне!... Так він опинився раптом у справжньому світі, серед справжніх живих мишей.

- Скуаш! - одразу ж злякався він, відчувши запах кішки.

- Що він сказав? - здивувалися миші, вражені настільки незрозумілою мовою.

- Сплум, бах, плюм! - сказало мишеня, яке вміло говорити тільки тією мовою, якою робили підписи до малюнків у його книжечці.

- Напевно, він іноземець! - зауважила одна стара корабельна миша, яка, перш ніж піти на пенсію, служила на Середземному морі. І вона спробувала заговорити з ним англійською.

Але мишеня подивилося на неї, нічого не розуміючи, і сказало:
- Цііп, фніш, броік.

- Ні, це не англієць, - зауважила корабельна миша.

- Тоді хто ж?

- Піди розбери хто!

Так і прозвали мишеня - Піди-Розбери - і ставилися до нього як до сільського дурника.

- Піди-Розбери, - запитували його, - який сир тобі більше до душі - парміджанський чи пошехонський?

- Сплінг, грон, цицицаїр, - відповідало мишеня з книжечки.

- На добраніч! - сміялися миші. А найменші мишенята до того ж смикали його за хвіст - їм хотілося послухати, як він смішно сердитиметься:

- Цоонг, сплаш, скуарр!

Одного разу миші вирушили на млин, де лежало багато мішків із білим і жовтим борошном.

Миші прогризли мішки і почали наминати борошно. Тільки й чути було, як вони дружно клацали зубами:
- Крик, крик, крик!

Утім, так роблять усі миші на світі. Тільки мишеня з книжечки клацало зубами зовсім по-іншому:

- Крек, скрен, скерекск.

- Навчися хоча б їсти, як порядні люди, - проворчала корабельна миша. - Якби ти був на кораблі, тебе за це вже давно викинули б у море. Ти розумієш хоча б, що неприємно слухати твоє чавкання?

- Кренг, - відповіло мишеня з книжечки і знову залізло в мішок із борошном.

Корабельна миша подала решті мишей знак, і всі вони тихо-тихо пішли геть, покинувши «чужинця» напризволяще, упевнені, що він не знайде дорогу додому.

Мишеня як ні в чому не бувало продовжувало ласувати борошном. А коли помітило нарешті, що залишилося самотнє, було вже надто темно, щоб повертатися додому. І воно вирішило провести ніч на млині. Він уже й задрімав було, аж раптом у темряві спалахнули два жовті семафори й почулися обережні кроки чотирилапого мисливця. Це був кіт!

- Скуаш! - в жаху вигукнуло мишеня.

- Граграньяу! - відповів йому кіт. Він, виявляється, теж був із книжки! І справжні коти прогнали його, бо він не вмів казати «мяу» як годиться.

Вигнанці обійнялися, заприсяглися у вічній дружбі й усю ніч провели в розмовах своєю дивною книжковою мовою. Вони чудово розуміли одне одного!