Жив колись один французький король. Дожив він до старості, а дітей у нього не було, і він через те дуже сумував.

Нарешті, коли король і королева вже перестали сподіватися, королева народила доньку, і з нагоди народження принцеси при дворі багато бенкетували й веселилися.

Сердитий осінній вітер віяв на Крезькому плоскогір'ї. Сутеніло. Стомлена маленька Бріджіт поверталася зі школи; у неї боліли ніжки. Воно й не диво: багато бігала на перервах, та й школа була від її домівки аж за п'ять кілометрів. П'ять кілометрів туди та назад... Це далека дорога, навіть коли не стомлені ноги.

Хотілося трохи спочити, але зупинятися не можна — мама заборонила. І в глибину лісу також не можна заходити. Дівчинка йшла широкою стежкою, по якій у базарні дні проїздили возами.

Це сталося напередодні Різдва, в хаті було тихо. Ні шуму, ні крику! Над каміном висіли шкарпетки чекаючи Пер Ноеля. Чи прийде він?

Діти лежали у своєму ліжку мріючи про цукерки, печиво, торти. Мама у своїй хустці, і я в шапці, і ви всі готові спати всю цю довгу зимову ніч. За вікном почувся голосний шум! Я схопився з ліжка, підбіг до вікна, розсунув штори, відчинив вікно.

Місяць світив на сніг і було видно як вдень. А потім перед моїми здивованими очима пролетіли крихітні санки і вісім крихітних оленів, ними керував веселий дідусь і я одразу зрозумів, що це Пер Ноель!