Строк життя (брати Грімм)

Коли господь створив світ і зібрався визначити термін життя для кожної тварюки земної, з'явився осел і запитав:
- Господи, як довго повинен я жити?
- Тридцять років, - відповів господь, - цього для тебе достатньо?
- Ах, господи, - відповів осел, - це занадто довгий термін. Ти подумай про моє сумне існування: з раннього ранку і до пізньої ночі тягати тягарі, носити на млин мішки із зерном, щоб інші їли хліб, і отримувати самі тільки стусани та побої. Скороти мені частину мого довгого життя.

Зглянувся господь і визначив йому жити вісімнадцять років. Пішов осел втішений, а потім з'явився собака.
- Як довго ти хочеш жити? - запитав його бог. - Ослу здалося тридцять років забагато, а ти будеш цим задоволена?
- Господи, - відповів собака, - невже така твоя воля? Ти подумай тільки, скільки мені доводиться бігати, адже такий довгий термін мої ноги не витримають. А якщо я втрачу голос і не зможу гавкати, і не буде в мене зубів, щоб кусати, що тоді мені залишиться? Тинятися з кутка в куток та бурчати?

Господь зрозумів, що собака має рацію, і визначив йому термін життя у дванадцять років.

Потім прийшла мавпа.
- Тобі, мабуть, хотілося б жити тридцять років? - запитав її господь. - Адже працювати тобі не доводиться, як віслюкові й собаці, і ти завжди весела.
- Ах, господи, - відповіла мавпа, - та це тільки так тобі здається, а насправді інакше. Коли кругом усього вдосталь, у мене не буває ложки. Я повинна завжди робити веселі гримаси, корчити пики, щоб смішити людей, а коли вони кинуть мені яблуко, воно виявляється кислим. Як часто за сміхом таяться сльози! Тридцяти років я не витримаю.

І бог був милостивий і дарував їй десять років життя.

З'явилася нарешті людина. Він був веселий, здоровий і бадьорий, і став просити бога, щоб той визначив йому термін життя.
- Ти повинен жити тридцять років, - сказав господь, - чи достатньо для тебе цього?
- Який короткий термін! - вигукнув чоловік. - Коли я збудую собі дім і палатиме вогонь у моєму власному вогнищі, коли я посаджу дерева, і вони зацвітуть, і стануть приносити плоди, і я тішитимусь життям, - тоді-то я й маю померти! О, боже, продовж мені термін мого життя.
- Я додам тобі вісімнадцять ослиних років, - сказав господь.
- Цього мені мало, - заперечив чоловік.
- Тоді ти отримаєш ще дванадцять собачих років.
- І цього мало.
- Ну, так уже й бути, - сказав господь, - я додам тобі ще десять років мавпячих, але вже більше ти не отримаєш.

І чоловік пішов, але був незадоволений.

Отже, живе людина сімдесят років. Перші тридцять років - це її людські роки, вони швидко минають; у цю пору людина буває здорова, весела, працює із захопленням і радіє своєму буттю. Потім настає вісімнадцять ослячих років; тоді на неї лягає один тягар за іншим: вона мусить тягати зерно, що годує інших, і в нагороду за вірну службу вона отримує лише стусани та побої. Потім настає дванадцять собачих років; і лежить тоді людина в кутку, бурчить, і немає в неї більше зубів, щоб розжовувати їжу. А коли мине і цей час, настає, нарешті, десять років мавпячих; тоді людина стає дивакуватою і недоумкуватою, робить дурниці і стає посміховиськом для дітей.