Росла в лісі дика яблуня; восени впало з неї кисле яблуко. Птахи склевали яблуко, поклювали й зернятка. Одне тільки зернятко сховалося в землю й залишилося.

Зиму пролежало зернятко під снігом, а навесні, коли сонечко відігріло мокру землю, зернятко почало проростати: пустило вниз корінець, а догори вигнало два перших листочки. З-поміж листочків вибігло стеблинка з брунькою, а з бруньки, нагорі, вийшли зелені листочки. Брунька за брунькою, листочок за листочком, гілочка за гілочкою - і років через п'ять гарненька яблунька стояла на тому місці, де впало зернятко.