Невдачливий мисливець

- Візьми-но, Джузеппе, рушницю, - сказала одного разу мати своєму синові, - і сходи на полювання. Завтра твоя сестра виходить заміж, і треба б приготувати святковий обід. Дуже хороша була б для цього зайчатина. Джузеппе взяв рушницю і вирушив на полювання. Щойно вийшов на дорогу, бачить - біжить заєць. Вискочив косою з-під паркану і пустився в поле. Підкинув Джузеппе рушницю, прицілився і натиснув на курок. А рушниця й не подумала стріляти!

- Пум! - сказала вона раптом дзвінким і веселим голоском і викинула кулю на землю.

Джузеппе так і завмер від подиву. Підібрав кулю, покрутив її в руках - куля як куля! Потім оглянув рушницю - рушниця як рушниця! І все-таки вона не вистрілила, як усі нормальні рушниці, а дзвінко й весело вимовила «Пум!». Джузеппе навіть у дуло зазирнув, та тільки хіба може там хто-небудь сховатися?! Нікого там, звісно, не виявилося.

«Що ж робити? Мама чекає, що я принесу з полювання зайця. У сестри весілля, треба приготувати святковий обід...»

Ледве Джузеппе встиг подумати це, як раптом знову побачив зайця. Тільки виявилося, це зайчиха, бо на голові в неї була весільна фата з квітами і йшла вона скромно потупившись, дрібно перебираючи лапками.

Оце так раз! - здивувався Джузеппе. - Зайчиха теж виходить заміж! Доведеться мені, мабуть, пошукати фазана.

І він пішов далі в ліс. Двох кроків зробити не встиг, як побачив фазана. Йде він собі стежкою, анітрохи нікого не побоюючись, як у перший день полювання, коли фазани ще не знають, що таке рушниця.

Джузеппе прицілився, натиснув на курок... І рушниця знову сказала людським голосом:
- Пам! Пам! - зовсім як хлопчина, коли грається зі своєю дерев'яною рушницею. А куля знову випала з дула на землю, прямо на купу червоних мурах. Перелякалися мурахи й кинулися ховатися під сосну.

- Гарненьке діло! - розсердився Джузеппе. - Так я повернуся додому з порожніми руками!

А фазан, почувши, як весело розмовляє рушниця, кинувся в зарості й вивів звідти своїх фазанят. Йдуть вони ланцюжком одне за одним, раді-раді, що вирушили на прогулянку. А слідом за ними й мама-фазаниха крокує - важлива й задоволена, ніби першу премію отримала.

- Ще б пак, - проворчав Джузеппе. - Як їй не бути задоволеною! Адже вона вже заміжня. А мені як бути - на кого тепер полювати?!

Він знову старанно зарядив рушницю й озирнувся на всі боки. Кругом ні душі. Тільки дрозд сидить на гілці. Сидить і посвистує, немов заохочує: «Ну-ка, підстрель мене! Спробуй!»

Ну Джузеппе і вистрілив. Тільки рушниця і цього разу не послухалася його.
- Бах! - сказала вона, зовсім як хлопці, коли грають у розбійників, і навіть ще хихикнула тихенько. Дрозд засвистів ще веселіше, немов кажучи: «Обдурили дурня!»

- Так я й знав! - зітхнув Джузеппе. - Видно, сьогодні рушниця влаштувала страйк.

- Ну, як ти пополював? - запитала мати, коли Джузеппе повернувся додому.

- Добре пополював, - відповів він. - Три веселенькі насмішки приніс. Не знаю тільки, чи підійдуть вони до святкового столу.