Добре було за містом! Стояло літо. На полях уже золотилося жито, овес зеленів, сіно було зметане в стоги; по зеленому лузі ходив довгоногий лелека і говорив по-єгипетськи - цією мовою він вивчився у своєї матері. За полями та лугами темнів великий ліс, а в лісі ховалися глибокі сині озера. Так, добре було за містом! Сонце висвітлювало стару садибу, оточену глибокими канавами з водою.

Жив-був бідний принц. Королівство в нього було маленьке-премаленьке, але одружуватися все-таки було можна, а одружитися принцу хотілося.

Зрозуміло, з його боку було дещо сміливо запитати дочку імператора: "Підеш за мене?" Втім, він носив славне ім'я і знав, що сотні принцес з вдячністю відповіли б на його пропозицію згодою. Та хто знає, що спаде на думку імператорській дочці! Послухаємо ж, як було діло.

У вузькому, кривому провулку, в ряді інших жалюгідних будиночків, стояв вузький та високий будинок, наполовину кам’яний, наполовину дерев’яний, готовий розповзтися в усі кінці. Жили в ньому бідні люди; особливо бідна і вбога була комірчина під самим дахом. За вікном комірчини висіла стара клітка, в якій не було навіть справжньої мисочки з водою:  її замінювало пляшкове горлечко, заткане корком і перекинуте вниз заткнутим кінцем. У відчиненого вікна стояла стара діва і пригощала коноплянку свіжим зерном, пташка весело перестрибувала з жердинки на жердинку і заливалася пісенькою.